Інтерв’ю з науковим редактором журналу нової еліти “Перехід-IV”.
Сергій Васильченко за духом – козак-характерник, але вже тривалий час вважає себе брахманом, досліджує сферу людського духу, мандрує в глибини літопису земної цивілізації, навіть не пригублює келиха, не палить...
ТОЙ, ХТО РОЗКОПАВ ДЕСЯТКИ КУРГАНІВ
- Пане Сергію! Коли й з чого все це повелося?
- За освітою я – археолог. Майже тридцять років тому закінчивши історичний факультет Київського університету, брав участь у розкопках десятків курганів на Півдні України. У далеких степах досить швидко збагнув, що моя фахова підготовка не дає чогось най-посутнішого для розуміння минувшини. Тоді й почали проростати зерна самопізнання, нового світорозуміння. Насамперед необхідно було відмовитися від спрощеного трактування сивої минувшини.
Наведу бодай один приклад. Скажімо, я чимало знав про степові народи, які мали умовні назви: ямники, катакомбники, зрубники, але дуже туманно уявляв їхню роль у цивілізацієтворчих процесах. Я розкопував кургани, однак лише здогадувався про те, що світогляд їхніх творців – основа світогляду сучасного людства. У сімдесятих роках минулого століття боялися навіть уживати слова «арієць» та «індоєвропеєць». Першого сахалися, аби уникнути будь-яких паралелей із гітлерівськими ідеями, а другого – тому, що воно могло навернути українців на роздуми про своє походження й покликання. Непросто було доводити: терени причорноморської України – колиска індоєвропеїзму, а також стверджувати, що арійці – це не якась «нордична» раса, а одна з гілок індоєвропейців, яка сформувалася в степах нинішньої України й рушила звідти в Індію. Саме там, у гімалайських передгір’ях, був увічнений санскритом витворений у Подніпров’ї праукраінський космічний світогляд.
Обчищаючи розкопковим ножем череп якогось катакомбника, я спершу, ясна річ, і гадки не мав, що це його народ детально описав і кургани, і взагалі життя наших подніпровських пращурів, що саме Причорномор’я – так званий «пуп Землі», з якого пішла цивілізація і в якому розпочинаються всі зламні події. До речі, за деякими даними, надзвичайно потужний злам очікується в 2015 році.
- Шановний Сергію Опанасовичу! Якщо територія сучасної України входить до первісного вогнища індоєвропеїзму, то всі його представники мають відчувати на генетичному рівні кровний зв’язок зі своєю світоглядною першоосновою. Чи не цим пояснюється те, що наші сусіди протягом століть із такою велетенською пристрастю набиваються в «родичі» українцям?
- Українці – це, либонь, єдиний народ у Європі, який і досі ніяк не складе про себе чіткого уявлення. Чому б це так? Одна з причин полягає в тому, що на цивілізаційному шляху вкраінства було багато таємничих явищ, доленосних, мало не містичних збігів. Візьмімо тезу про всесвітнє індоєвропейське первородство України. Дехто це твердження сприймає за паранойю. Однак саме стародавні індоєвропейці витворили цілісну світоглядну систему й таку космічну символіку, яка використовується й до сьогодні. Як відомо, в цих знаках, зокрема, закодовано ідею тричленної побудови світу (тризуб), принципи нескінченності універсального коловороту організованого Всесвіту («небесного колеса») та циклічності його «стрибкоподібного» якісного оновлення. І не випадково, що в наших сусідів – на глибинному підсвідомому рівні – зринає відгомін століть, знову й знову оживає сприйняття України як прабатьківщини. Ось чому не один рік чуємо: «наші люди», «спільна колиска» тощо. І це не просто імперські амбіції. Тут ще й прозирає якесь ірраціональне прагнення злитися воєдино, взаєморозчинитися.
- Чи не точніше було б сказати так: поглинути?
- Згадаймо варягів. Від ударів цих войовничих мужів здригався весь цивілізований світ. А до Київської Русі вони ставилися як до праматері. І приймали наші пращури цих чужинців як своїх. А литовці? Володарюючи в Україні, говорили про неї лише з пієтетом. Чому? Що ж це за земля така – скривджена, вбога, упосліджена, але воднораз і така, навколо якої постійно виникає силове поле пристрастей, освідчень у любові чи псевдолюбові?
Загальновідома патологічна пристрасть до українців «старших братів». Придивімося пильніше, як химерно все переплітається: зневага і жорстокість, істерична реакція на спроби випручатися з «братніх» обіймів і маніакальна теорія про «спільну колиску».
- А може, ота «спільна колиска» - один із символів їхньої меншовартості, незакоріненості в глибини минувшини?
- Так, вияв історичної неповноцінності очевидний. Саме в ній криється ненормальна й незбагненна ненависть, спричинена, якщо добре вдуматися, зневагою росіянина до самого ж себе. Основа основ цієї глибоко прихованої самозневаги – нездоланне прагнення набитися в родичі до «нікчемного хохла» й витруїти все, що вирізняє українців...
- Саме так, шановний Сергію Опанасовичу, - витруїти нашу ментальність, привласнити українську історію...
- Ми – різні. Цього твердження раніше боялися, як чорт ладану. Українці – індоєвропейці, та й ще первородні, а основу російського етносу становлять угро-фіни і тюрки, серед яких просто губиться незначний індоєвропейсько-слов’янсько-украінський складник.
У нинішніх спробах запізнілого самовизначення українці мусять утвердитися не лише як ідейно-філософічний, а й як суто матеріальний, у плоті й крові, феномен, як фізична субстанція, котра віддавна витворювалася зусиллями незліченних споріднених поколінь. Знаємо хрестоматійний перелік наших пращурів: поляни, сіверяни... А хто жив перед ними? Просто необхідно дістатися до самісіньких початків сучасного українства, з’ясувати історичне призначення, спосіб мислення й життєдіяльності наших першопращурів. Без цього ми не зрозуміємо нашої сучасності й не змоделюємо майбутнього.
На щастя, антропологія вже формує зовсім новий для неї напрям досліджень, який можна назвати так: ретроспективно-антропологічна ідентифікація українця. Тут треба спиратися на вельми специфічні методи, яких раніше уникали (стосовно українців): обстеження прадавніх черепів і зубів, вимірювання кінцівок тощо. Великий внесок у з’ясування генетичних витоків населення України зробив авторитетний учений Сергій Сегеда. Він привіз із Москви череп кошового отамана Івана Сірка, брав участь у пошуках на території Румунії місця поховання гетьмана Івана Мазепи.
НАЙНАДІЙНІШІ СВІДКИ - ЗУБИ
- Пане Сергію! Вважається, що саме цей учений знайшов українського першопращура...
- Про своє відкриття Сергій Петрович згадує в кількох наукових працях та підручнику «Основи антропології», рукопис якого мені випало редагувати. А йдеться ось про що. Саме Сегеда, вперше застосувавши нові методи, довів: за всіх часткових відмінностей українець – носій єдиного середньоєвропейського одонтологічного типу. Для непосвячених зазначу: одонтологія вивчає расову й міжгрупову мінливість будови зубної системи.
Дослідження розпочалися ще в сімдесяті роки минулого століття – час, коли дані про расові особливості ховали в наймасивніші сейфи. Тему вважали забороненою з багатьох причин, зокрема й тому, що антропологія могла пролити світло не на спорідненість, схожість, а на докорінну відмінність українців і росіян. Ще й нині лише деякі московські дослідники визнають: українці та росіяни перебувають на протилежних кінцях ланцюга, що сполучає північну й південноєвропеоідну раси. Дуже дражливий і такий висновок: безпосередня антропологічна спадковість у Наддніпрянщині простежується вглиб століть мало не до епохи бронзи, тобто українець – автохтон, корінний мешканець своєї землі.
- Шановний Сергію Опанасовичу! Свого часу здавалося, що годі навіть сподіватися відшукати українського першопращура в людській круговерті, яка не вщухала протягом тисячоліть. Безліч народів пройшли через наші терени. Але що все-таки було в епоху бронзи чи в запаморочливих глибинах кам’яного віку?
- Не хотілося б вдаватися до псевдопатріотичних висновків. Інша річ – наскільки глибоко в минувшину сягають споріднені головні морфо-фізіологічні риси сучасного українця. У цих дослідженнях мало поезії. Усе необхідно доводити, як мовиться, із черепом у руках. Та й череп змінюється. А ось зуби... Це єдина частина людського організму, першотип якої протягом тисячоліть аж ніяк не реагує на зміни навколишнього середовища. Таким чином зуби, як стверджує пан Сегеда, - найнадійніші свідки, найміцніший «морфологічний місток» між далекою минувшиною та сучасністю.
- І що ж розповідають нам ці свідки? — Як стверджує нині антропологія, особливості притаманного українцям середньоєвропейського типу вперше простежуються на черепах ще з неолітичних могильників. Це означає, що безперервна генеалогічно-фізична лінія сучасних мешканців нашої батьківщини сягає за обрії тисячоліть і ще раз підтверджує належність українців до народів, найглибше вкорінених у Європі.
- Наскільки все ж таки важливо мати дані про кровну спорідненість із далекими, майже легендарними попередниками?
- Такі знання дають додаткові підстави народові відчувати себе духовно й морально повноцінним. У згадуваному вже «пупі Землі», зокрема Причорномор’ї, зародилися якісно нові типи людей (саме до них належать індоєвропейці), які по-справжньому заявили про себе в неоліті. Чому так сталося? Залишається тільки припускати, що «пуп» - це могутній генератор енергій, надзвичайно збуджуваних під час глобальних катастроф. Саме під впливом природно-цивілізаційних зсувів і сформувався індоєвропеєць - наш першопращур.
АТЛАНТИДА В СТЕПАХ
- Під час роботи в археологічних експедиціях Ви тримали в руках багато давніх черепів, зокрема й неолітично-пізньокроманьйонських. Які вони були?
- Важкі, «грубі», з масивними щелепами. Але вивчав я і витонченіші черепи з Надпорізьких могильників. Там, безперечно, вже були поховані індоєвропейці, нащадки яких ніколи не покидали Наддніпрянщини.
Певна річ, можна твердити лише про збіг головних морфологічних параметрів зубів не пізньокроманьйонця, а індоєвропейця та сучасного українця. Але ж чи не може бути так, що десь у наших степах приховалася ще не досліджена антропологічна Атлантида? Я неодноразово переконувався, що історія таїть у собі ще чимало приголомшливих несподіванок. Немає сумніву в одному: наука й тут ще не сказала останнього слова.
- Яким же чином з’ясування таємниці походження українського першопращура може знадобитися нам під час переходу до нової, справді цивілізованої доби?
- Я переконаний у тому, що при зміні епох головну роль відіграє не фізичний зв’язок з минулими поколіннями, а успадкована від них генеральна лінія життєдіяльності або, інакшими словами, всеосяжна ідея, глибинний сенс історичного існування того чи того народу. Коли ж ідеться про чергову перебудову українського генотипу, то все ж не можна цілком «відривати» стереотипи поведінки від закріплених біологічних ознак.
Свою місію індоєвропейці утверджували протягом тисячоліть, зазнавши за цей час чимало фізіологічних і світоглядних мутацій. Та індоєвропеїзм не втратив, зокрема, того, що назавжди закріпилося в свідомості й підсвідомості українців – здатності до творчості й прагнення до свободи. На моє глибоке переконання, інакше склалася доля Росії: вона перетворилася на світового антагоніста індоєвропеїзму й нині не сприймає його цивілізаційно-творчих ідеалів.
Отож іще раз наголошу: ми – просто різні. Основа московитсько-російського етносу має ідеальне генетичне підґрунтя для постійної боротьби з творчим началом, а також для унемежливлення вільного розвитку людини. Для того, щоб піднести угро-фінсько-тюрський спосіб буття й мислення на рівень світової цивілізаційної моделі, потрібні тривалі якісні зміни, зокрема утвердження свободи духу. А що ж ми бачимо сьогодні? Цілковите підпорядкування особи «колективові» та «вождеві». Московія, повертаючись на круги своя, знову й знову потребує припливу індоєвропейських сил.
Вивищуючи свій народ, я не прагну принизити ні близьких, ні далеких сусідів. Людську історію треба розглядати не як просту сукупність подій і фактів, а як складну, запрограмовану на багато тисячоліть систему рушійних чинників і похідних від них наслідків, котрі врешті-врешт підпорядковуються Божій ідеї всесвітньої творчості. До речі, це підтверджується, зокрема, тим, що в кризові міжепохальні моменти люди не здатні керуватися розумом і діють винятково на підсвідомому рівні – їх наче веде якась незбагненна вища сила.
- Яку ж історичну місію покликана виконати Україна в найближчому майбутньому?
- Після завершення в 2015 році глобального періоду історичного розвитку, згідно із законами циклізму, терени нашої держави, як і колись, стануть епіцентром творення якісно нової земної цивілізації.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Брахман Сергій Васильченко: “Я знаю, де колиска цивілізації”
Світ:
ТОЙ, ХТО РОЗКОПАВ ДЕСЯТКИ КУРГАНІВ
- Пане Сергію! Коли й з чого все це повелося?
- За освітою я – археолог. Майже тридцять років тому закінчивши історичний факультет Київського університету, брав участь у розкопках десятків курганів на Півдні України. У далеких степах досить швидко збагнув, що моя фахова підготовка не дає чогось най-посутнішого для розуміння минувшини. Тоді й почали проростати зерна самопізнання, нового світорозуміння. Насамперед необхідно було відмовитися від спрощеного трактування сивої минувшини.
Наведу бодай один приклад. Скажімо, я чимало знав про степові народи, які мали умовні назви: ямники, катакомбники, зрубники, але дуже туманно уявляв їхню роль у цивілізацієтворчих процесах. Я розкопував кургани, однак лише здогадувався про те, що світогляд їхніх творців – основа світогляду сучасного людства. У сімдесятих роках минулого століття боялися навіть уживати слова «арієць» та «індоєвропеєць». Першого сахалися, аби уникнути будь-яких паралелей із гітлерівськими ідеями, а другого – тому, що воно могло навернути українців на роздуми про своє походження й покликання. Непросто було доводити: терени причорноморської України – колиска індоєвропеїзму, а також стверджувати, що арійці – це не якась «нордична» раса, а одна з гілок індоєвропейців, яка сформувалася в степах нинішньої України й рушила звідти в Індію. Саме там, у гімалайських передгір’ях, був увічнений санскритом витворений у Подніпров’ї праукраінський космічний світогляд.
Обчищаючи розкопковим ножем череп якогось катакомбника, я спершу, ясна річ, і гадки не мав, що це його народ детально описав і кургани, і взагалі життя наших подніпровських пращурів, що саме Причорномор’я – так званий «пуп Землі», з якого пішла цивілізація і в якому розпочинаються всі зламні події. До речі, за деякими даними, надзвичайно потужний злам очікується в 2015 році.
- Шановний Сергію Опанасовичу! Якщо територія сучасної України входить до первісного вогнища індоєвропеїзму, то всі його представники мають відчувати на генетичному рівні кровний зв’язок зі своєю світоглядною першоосновою. Чи не цим пояснюється те, що наші сусіди протягом століть із такою велетенською пристрастю набиваються в «родичі» українцям?
- Українці – це, либонь, єдиний народ у Європі, який і досі ніяк не складе про себе чіткого уявлення. Чому б це так? Одна з причин полягає в тому, що на цивілізаційному шляху вкраінства було багато таємничих явищ, доленосних, мало не містичних збігів. Візьмімо тезу про всесвітнє індоєвропейське первородство України. Дехто це твердження сприймає за паранойю. Однак саме стародавні індоєвропейці витворили цілісну світоглядну систему й таку космічну символіку, яка використовується й до сьогодні. Як відомо, в цих знаках, зокрема, закодовано ідею тричленної побудови світу (тризуб), принципи нескінченності універсального коловороту організованого Всесвіту («небесного колеса») та циклічності його «стрибкоподібного» якісного оновлення. І не випадково, що в наших сусідів – на глибинному підсвідомому рівні – зринає відгомін століть, знову й знову оживає сприйняття України як прабатьківщини. Ось чому не один рік чуємо: «наші люди», «спільна колиска» тощо. І це не просто імперські амбіції. Тут ще й прозирає якесь ірраціональне прагнення злитися воєдино, взаєморозчинитися.
- Чи не точніше було б сказати так: поглинути?
- Згадаймо варягів. Від ударів цих войовничих мужів здригався весь цивілізований світ. А до Київської Русі вони ставилися як до праматері. І приймали наші пращури цих чужинців як своїх. А литовці? Володарюючи в Україні, говорили про неї лише з пієтетом. Чому? Що ж це за земля така – скривджена, вбога, упосліджена, але воднораз і така, навколо якої постійно виникає силове поле пристрастей, освідчень у любові чи псевдолюбові?
Загальновідома патологічна пристрасть до українців «старших братів». Придивімося пильніше, як химерно все переплітається: зневага і жорстокість, істерична реакція на спроби випручатися з «братніх» обіймів і маніакальна теорія про «спільну колиску».
- А може, ота «спільна колиска» - один із символів їхньої меншовартості, незакоріненості в глибини минувшини?
- Так, вияв історичної неповноцінності очевидний. Саме в ній криється ненормальна й незбагненна ненависть, спричинена, якщо добре вдуматися, зневагою росіянина до самого ж себе. Основа основ цієї глибоко прихованої самозневаги – нездоланне прагнення набитися в родичі до «нікчемного хохла» й витруїти все, що вирізняє українців...
- Саме так, шановний Сергію Опанасовичу, - витруїти нашу ментальність, привласнити українську історію...
- Ми – різні. Цього твердження раніше боялися, як чорт ладану. Українці – індоєвропейці, та й ще первородні, а основу російського етносу становлять угро-фіни і тюрки, серед яких просто губиться незначний індоєвропейсько-слов’янсько-украінський складник.
У нинішніх спробах запізнілого самовизначення українці мусять утвердитися не лише як ідейно-філософічний, а й як суто матеріальний, у плоті й крові, феномен, як фізична субстанція, котра віддавна витворювалася зусиллями незліченних споріднених поколінь. Знаємо хрестоматійний перелік наших пращурів: поляни, сіверяни... А хто жив перед ними? Просто необхідно дістатися до самісіньких початків сучасного українства, з’ясувати історичне призначення, спосіб мислення й життєдіяльності наших першопращурів. Без цього ми не зрозуміємо нашої сучасності й не змоделюємо майбутнього.
На щастя, антропологія вже формує зовсім новий для неї напрям досліджень, який можна назвати так: ретроспективно-антропологічна ідентифікація українця. Тут треба спиратися на вельми специфічні методи, яких раніше уникали (стосовно українців): обстеження прадавніх черепів і зубів, вимірювання кінцівок тощо. Великий внесок у з’ясування генетичних витоків населення України зробив авторитетний учений Сергій Сегеда. Він привіз із Москви череп кошового отамана Івана Сірка, брав участь у пошуках на території Румунії місця поховання гетьмана Івана Мазепи.
НАЙНАДІЙНІШІ СВІДКИ - ЗУБИ
- Пане Сергію! Вважається, що саме цей учений знайшов українського першопращура...
- Про своє відкриття Сергій Петрович згадує в кількох наукових працях та підручнику «Основи антропології», рукопис якого мені випало редагувати. А йдеться ось про що. Саме Сегеда, вперше застосувавши нові методи, довів: за всіх часткових відмінностей українець – носій єдиного середньоєвропейського одонтологічного типу. Для непосвячених зазначу: одонтологія вивчає расову й міжгрупову мінливість будови зубної системи.
Дослідження розпочалися ще в сімдесяті роки минулого століття – час, коли дані про расові особливості ховали в наймасивніші сейфи. Тему вважали забороненою з багатьох причин, зокрема й тому, що антропологія могла пролити світло не на спорідненість, схожість, а на докорінну відмінність українців і росіян. Ще й нині лише деякі московські дослідники визнають: українці та росіяни перебувають на протилежних кінцях ланцюга, що сполучає північну й південноєвропеоідну раси. Дуже дражливий і такий висновок: безпосередня антропологічна спадковість у Наддніпрянщині простежується вглиб століть мало не до епохи бронзи, тобто українець – автохтон, корінний мешканець своєї землі.
- Шановний Сергію Опанасовичу! Свого часу здавалося, що годі навіть сподіватися відшукати українського першопращура в людській круговерті, яка не вщухала протягом тисячоліть. Безліч народів пройшли через наші терени. Але що все-таки було в епоху бронзи чи в запаморочливих глибинах кам’яного віку?
- Не хотілося б вдаватися до псевдопатріотичних висновків. Інша річ – наскільки глибоко в минувшину сягають споріднені головні морфо-фізіологічні риси сучасного українця. У цих дослідженнях мало поезії. Усе необхідно доводити, як мовиться, із черепом у руках. Та й череп змінюється. А ось зуби... Це єдина частина людського організму, першотип якої протягом тисячоліть аж ніяк не реагує на зміни навколишнього середовища. Таким чином зуби, як стверджує пан Сегеда, - найнадійніші свідки, найміцніший «морфологічний місток» між далекою минувшиною та сучасністю.
- І що ж розповідають нам ці свідки?
— Як стверджує нині антропологія, особливості притаманного українцям середньоєвропейського типу вперше простежуються на черепах ще з неолітичних могильників. Це означає, що безперервна генеалогічно-фізична лінія сучасних мешканців нашої батьківщини сягає за обрії тисячоліть і ще раз підтверджує належність українців до народів, найглибше вкорінених у Європі.
- Наскільки все ж таки важливо мати дані про кровну спорідненість із далекими, майже легендарними попередниками?
- Такі знання дають додаткові підстави народові відчувати себе духовно й морально повноцінним. У згадуваному вже «пупі Землі», зокрема Причорномор’ї, зародилися якісно нові типи людей (саме до них належать індоєвропейці), які по-справжньому заявили про себе в неоліті. Чому так сталося? Залишається тільки припускати, що «пуп» - це могутній генератор енергій, надзвичайно збуджуваних під час глобальних катастроф. Саме під впливом природно-цивілізаційних зсувів і сформувався індоєвропеєць - наш першопращур.
АТЛАНТИДА В СТЕПАХ
- Під час роботи в археологічних експедиціях Ви тримали в руках багато давніх черепів, зокрема й неолітично-пізньокроманьйонських. Які вони були?
- Важкі, «грубі», з масивними щелепами. Але вивчав я і витонченіші черепи з Надпорізьких могильників. Там, безперечно, вже були поховані індоєвропейці, нащадки яких ніколи не покидали Наддніпрянщини.
Певна річ, можна твердити лише про збіг головних морфологічних параметрів зубів не пізньокроманьйонця, а індоєвропейця та сучасного українця. Але ж чи не може бути так, що десь у наших степах приховалася ще не досліджена антропологічна Атлантида? Я неодноразово переконувався, що історія таїть у собі ще чимало приголомшливих несподіванок. Немає сумніву в одному: наука й тут ще не сказала останнього слова.
- Яким же чином з’ясування таємниці походження українського першопращура може знадобитися нам під час переходу до нової, справді цивілізованої доби?
- Я переконаний у тому, що при зміні епох головну роль відіграє не фізичний зв’язок з минулими поколіннями, а успадкована від них генеральна лінія життєдіяльності або, інакшими словами, всеосяжна ідея, глибинний сенс історичного існування того чи того народу. Коли ж ідеться про чергову перебудову українського генотипу, то все ж не можна цілком «відривати» стереотипи поведінки від закріплених біологічних ознак.
Свою місію індоєвропейці утверджували протягом тисячоліть, зазнавши за цей час чимало фізіологічних і світоглядних мутацій. Та індоєвропеїзм не втратив, зокрема, того, що назавжди закріпилося в свідомості й підсвідомості українців – здатності до творчості й прагнення до свободи. На моє глибоке переконання, інакше склалася доля Росії: вона перетворилася на світового антагоніста індоєвропеїзму й нині не сприймає його цивілізаційно-творчих ідеалів.
Отож іще раз наголошу: ми – просто різні. Основа московитсько-російського етносу має ідеальне генетичне підґрунтя для постійної боротьби з творчим началом, а також для унемежливлення вільного розвитку людини. Для того, щоб піднести угро-фінсько-тюрський спосіб буття й мислення на рівень світової цивілізаційної моделі, потрібні тривалі якісні зміни, зокрема утвердження свободи духу. А що ж ми бачимо сьогодні? Цілковите підпорядкування особи «колективові» та «вождеві». Московія, повертаючись на круги своя, знову й знову потребує припливу індоєвропейських сил.
Вивищуючи свій народ, я не прагну принизити ні близьких, ні далеких сусідів. Людську історію треба розглядати не як просту сукупність подій і фактів, а як складну, запрограмовану на багато тисячоліть систему рушійних чинників і похідних від них наслідків, котрі врешті-врешт підпорядковуються Божій ідеї всесвітньої творчості. До речі, це підтверджується, зокрема, тим, що в кризові міжепохальні моменти люди не здатні керуватися розумом і діють винятково на підсвідомому рівні – їх наче веде якась незбагненна вища сила.
- Яку ж історичну місію покликана виконати Україна в найближчому майбутньому?
- Після завершення в 2015 році глобального періоду історичного розвитку, згідно із законами циклізму, терени нашої держави, як і колись, стануть епіцентром творення якісно нової земної цивілізації.
Розмову вів Микола СЛАВИНСЬКИЙ
----------------------------------------------------
В тему:
Сергій ВАСИЛЬЧЕНКО, Наталка ХОЛОДНА:
Українець: брахман, організатор, жертва
2015 рік
Ігор КАГАНЕЦЬ
Арійський стандарт
Віктор КЛИМЕНКО
Солярні символи Донбасу і Приазов’я
Юрій МАТІВОС
Арійський човен
Святополк ШУМСЬКИЙ
Праісторія України та індоєвропейський міф
Артур КЕМП
Марш титанів: історія білої раси
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта