Однією з найголовніших тем на порядку денному нашого суспільства є перегляд підсумків так званої приватизації – тобто процесу, у результаті якого протягом 90-х років купка якихось пройдисвітів привласнила собі національне надбання.
1. В інтерв'ю газеті «Київський телеграф» депутат від парламентської більшості, представник Партії промисловців і підприємців Микола Онищук заявив: «Не секрет, що 85% державної власності сьогодні є приватної, і саме інтереси цього приватного капіталу визначають курс країни. Поза всяким сумнівом, цей капітал буде послідовно працювати на перемогу Віктора Януковича на президентських виборах».
Цікаво довідатися, хто ж представляє ці самі «85% державної власності», яка уже начебто й не державна? І пан Онищук недвозначно повідомляє, що «ведучими фінансово-політичними групами, що сприяли прийняттю такого рішення, є команди Віктора Пінчука, Григорія Суркіса і Рината Ахметова».
2. Улітку минулого року компанією «Ромир-моніторинг» було зроблене опитування на предмет ставлення населення до перегляду підсумків трудової діяльності Анатолія Борисовича Чубайса. Виявилося, що 77% опитаних вважають, що підсумки приватизації потребують повного чи часткового перегляду.
Якщо якусь ідею підтримує 77% населення країни, а ще 18% готові її підтримати після відповідного роз'яснення, те цілком очевидно, що втілення цієї ідеї в життя - лише справа часу (причому - найближчого). Однак які дивні розмови звучать з вуст росіянских політиків! «Ніяких переглядів підсумків приватизації не буде...» — строго сказав пан Степашин за підсумками роботи якогось «круглого столу» на тему «Підсумки приватизації і стратегія розвитку економіки Росії» (стіл був названий круглим, очевидно з причини круглості фізіономій тих, що там зібралися). З цим новим жупелом від глави Рахункової палати відразу ж забігали різного роду таргани, що харчуються недоїдками з кремлівської кухні, волаючи в один голос — «Не буде перегляду!».
А з чого ви взяли, що не буде? Хто вам це сказав? Степашин? А хто він узагалі такий, цей Степашин для таких довгострокових прогнозів? Місцевий Нострадамус? Ні, він усього лише глава якоїсь там палати, затверджений якимись там людьми, що називають себе депутатами, гарантами і т. д. А хто, коли і з кого вибирав цих гарантів і депутатів? У тому то й сила будь-якої демократичної влади, що чим вище в людини табуретка, тим більше її людей підтримує і її право на цей стілець. А хто реально, поклавши руку на серце, визнає право займати Кремль тих кругломордих, що там зібралися?
Узагалі, що значать заяви кремлян типу «У Росії ніколи не буде...»? Не важливо чого не буде — перегляду підсумків приватизації, націоналістів при владі тощо. На якій підставі вимовляються ці репліки? Чи росіянці думають, що установили Тисячолітній Рейх? «Ніколи» — це дуже і дуже великий термін. Може, коли кістки того ж Степашина перетворяться в пил, на місці його резиденції будуть уже пастися мамонти? А може завтра за видатним пожежником прийдуть які-небудь люди і виведуть його з кабінету з руками за спиною, після чого почнуть переглядати непорушні підсумки приватизації? Усяке може статися — квантовий вибір, ефект метелика і все таке — фізики говорять, що в складному світі ми живемо.
3. Держава, забравши назад (ренаціоналізувавши) стратегічні “економічні ресурси”, забирає потугу від тих самих “всесильних” кланів. Що, власне, слід розуміти під “економічними ресурсами”? Сировину, капітали, робочу силу, але в даному разі, перш за все, — засоби виробництва — заводи, фабрики тощо, всі великі підприємства, які дають великий прибуток або від продукції і послуг яких залежить велика кількість інших підприємств. Втративші ці самі ресурси, клани автоматично втрачають і своє всесилля.
А поряд із ренаціоналізацією держава, у цілковитій згоді з неоліберальною доктриною, добровільно усувається від контролю за економікою дрібнішого масштабу — за дрібним та частково середнім бізнесом. Таким чином, держава стає дешевшою (бо пильнувати дрібний бізнес — справа неосяжна і невдячна) і перестає дратувати дрібних господарів. Та й грунт для надуживань звужується. Натомість цілком і повністю розв’язується ініціатива мас. Та ініціатива, яка лише і може вивести нас у майбуття.
З іншого боку, зосередження великих економічних ресурсів в руках одної національної компанії, улаштованої як великий економічний конгломерат, дає той рівень концентрації, який один лише і здатен дати можливість для розгортання великих проектів на проривних напрямках. Проектів, що вимагають великих капіталовкладень і не дають великих прибутків найближчим часом. Проектів, що служать потребам всієї нації, а не вузьким інтересам певних кланів. Проектів, що їх наші слабенькі приватні компанії поки що не здатні “витягувати” самі.
Але це ще не все. Зосередження великих економічних ресурсів у руках держави (а отже, позбавлення кланів цих ресурсів) має своїм наслідком посилення соціально-економічної потуги держави (і відповідно послаблення кланів). У такій ситуації державна бюрократія перестане орієнтуватися на ще вчора потужні клани. І тоді розбиті шматки державного апарату знову почнуть лаштуватися у струнку піраміду, відновиться керованість державним механізмом.
Виключно держава здатна регулювати доступ до “головних економічних ресурсів” в інтересах нації, а не певного клану. Властиво, це є її головним покликанням.
4. Сучасна цивілізація — це несформульована угода владоможців, спрямована на задоволення їхніх претензій. Проте ця угода дійсна лише доти, доки не буде укладена нова, щоб здерти з них шкіру.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Чотири цитати для медитацій
Світ:
В інтерв'ю газеті «Київський телеграф» депутат від парламентської більшості, представник Партії промисловців і підприємців Микола Онищук заявив: «Не секрет, що 85% державної власності сьогодні є приватної, і саме інтереси цього приватного капіталу визначають курс країни. Поза всяким сумнівом, цей капітал буде послідовно працювати на перемогу Віктора Януковича на президентських виборах».
Цікаво довідатися, хто ж представляє ці самі «85% державної власності», яка уже начебто й не державна? І пан Онищук недвозначно повідомляє, що «ведучими фінансово-політичними групами, що сприяли прийняттю такого рішення, є команди Віктора Пінчука, Григорія Суркіса і Рината Ахметова».
Джерело: Що таке Євросоюз і як із ним боротися
2.
Улітку минулого року компанією «Ромир-моніторинг» було зроблене опитування на предмет ставлення населення до перегляду підсумків трудової діяльності Анатолія Борисовича Чубайса. Виявилося, що 77% опитаних вважають, що підсумки приватизації потребують повного чи часткового перегляду.
Якщо якусь ідею підтримує 77% населення країни, а ще 18% готові її підтримати після відповідного роз'яснення, те цілком очевидно, що втілення цієї ідеї в життя - лише справа часу (причому - найближчого). Однак які дивні розмови звучать з вуст росіянских політиків! «Ніяких переглядів підсумків приватизації не буде...» — строго сказав пан Степашин за підсумками роботи якогось «круглого столу» на тему «Підсумки приватизації і стратегія розвитку економіки Росії» (стіл був названий круглим, очевидно з причини круглості фізіономій тих, що там зібралися). З цим новим жупелом від глави Рахункової палати відразу ж забігали різного роду таргани, що харчуються недоїдками з кремлівської кухні, волаючи в один голос — «Не буде перегляду!».
А з чого ви взяли, що не буде? Хто вам це сказав? Степашин? А хто він узагалі такий, цей Степашин для таких довгострокових прогнозів? Місцевий Нострадамус? Ні, він усього лише глава якоїсь там палати, затверджений якимись там людьми, що називають себе депутатами, гарантами і т. д. А хто, коли і з кого вибирав цих гарантів і депутатів? У тому то й сила будь-якої демократичної влади, що чим вище в людини табуретка, тим більше її людей підтримує і її право на цей стілець. А хто реально, поклавши руку на серце, визнає право займати Кремль тих кругломордих, що там зібралися?
Узагалі, що значать заяви кремлян типу «У Росії ніколи не буде...»? Не важливо чого не буде — перегляду підсумків приватизації, націоналістів при владі тощо. На якій підставі вимовляються ці репліки? Чи росіянці думають, що установили Тисячолітній Рейх? «Ніколи» — це дуже і дуже великий термін. Може, коли кістки того ж Степашина перетворяться в пил, на місці його резиденції будуть уже пастися мамонти? А може завтра за видатним пожежником прийдуть які-небудь люди і виведуть його з кабінету з руками за спиною, після чого почнуть переглядати непорушні підсумки приватизації? Усяке може статися — квантовий вибір, ефект метелика і все таке — фізики говорять, що в складному світі ми живемо.
Джерело: Слідами тисячолітнього Рейху. Ніколи не говори ніколи!
3.
Держава, забравши назад (ренаціоналізувавши) стратегічні “економічні ресурси”, забирає потугу від тих самих “всесильних” кланів. Що, власне, слід розуміти під “економічними ресурсами”? Сировину, капітали, робочу силу, але в даному разі, перш за все, — засоби виробництва — заводи, фабрики тощо, всі великі підприємства, які дають великий прибуток або від продукції і послуг яких залежить велика кількість інших підприємств. Втративші ці самі ресурси, клани автоматично втрачають і своє всесилля.
А поряд із ренаціоналізацією держава, у цілковитій згоді з неоліберальною доктриною, добровільно усувається від контролю за економікою дрібнішого масштабу — за дрібним та частково середнім бізнесом. Таким чином, держава стає дешевшою (бо пильнувати дрібний бізнес — справа неосяжна і невдячна) і перестає дратувати дрібних господарів. Та й грунт для надуживань звужується. Натомість цілком і повністю розв’язується ініціатива мас. Та ініціатива, яка лише і може вивести нас у майбуття.
З іншого боку, зосередження великих економічних ресурсів в руках одної національної компанії, улаштованої як великий економічний конгломерат, дає той рівень концентрації, який один лише і здатен дати можливість для розгортання великих проектів на проривних напрямках. Проектів, що вимагають великих капіталовкладень і не дають великих прибутків найближчим часом. Проектів, що служать потребам всієї нації, а не вузьким інтересам певних кланів. Проектів, що їх наші слабенькі приватні компанії поки що не здатні “витягувати” самі.
Але це ще не все. Зосередження великих економічних ресурсів у руках держави (а отже, позбавлення кланів цих ресурсів) має своїм наслідком посилення соціально-економічної потуги держави (і відповідно послаблення кланів). У такій ситуації державна бюрократія перестане орієнтуватися на ще вчора потужні клани. І тоді розбиті шматки державного апарату знову почнуть лаштуватися у струнку піраміду, відновиться керованість державним механізмом.
Виключно держава здатна регулювати доступ до “головних економічних ресурсів” в інтересах нації, а не певного клану. Властиво, це є її головним покликанням.
Джерело: Український варіант: неолібералізм + ренаціоналізація, або в чому сила держави?
4.
Сучасна цивілізація — це несформульована угода владоможців, спрямована на задоволення їхніх претензій. Проте ця угода дійсна лише доти, доки не буде укладена нова, щоб здерти з них шкіру.
Джерело: Луї Повель і Жак Берж’є, “Ранок магів”
-----------------------------------
В тему:
Тотальна війна
Жнива Господні починаються в 2004 році
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта