Більшість незалежних експертів прогнозують, що вибори-2006 (на відміну від минулих президентських) пройдуть без фальсифікацій, тиску, та адмінресурсу. Навзамін ми маємо купити «кота в мішку» – проголосувати за людей, про яких ми не знаємо практично нічого. Дізнатися про кандидатів не дуже просто, і виборчі комісії цьому не сприяють. Невже кругова порука обмеження доступу до інформації працює настільки ефективно?
Цього року ми вперше обиратимемо депутатів всіх рівнів (крім сільрад) за партійними списками. Але брак політичної культури як кандидатів так і виборців, перетворює вибори на дивовижне, науці невідоме явище, коли в правила пропорційності намагаються втиснутися мажоритарні прийомчики. Штабні PR-щики пропонують нам голосувати не за списки, а за обличчя. За даними Академії української преси, 72% політичної реклами – персоніфіковані. Основне завдання по «протягуванню» списку в зал засідань Верховної ради взяли на себе «перші п’ятірки». В хід пішли актори, співаки, спортсмени, телезірки. Політтехнологи продають не ідеї, а особистості – очевидно, через відсутність отих самих ідей, які нібито мали би впроваджуватися в політичному житті.
Тим часом, в тіні зірок першої п’ятірки часто-густо ховаються далеко не безневинні овечки. Деякі кандидати прагнуть зовсім не того, щоб честю і правдою служити рідному народу на тяжкій депутатській ниві. Швидше, їх цікавить дещо інше, а саме – недоторканність (яка, між іншим, поширюється тепер на депутатів всіх рівнів).
Центральна виборча комісія, яка жаліється на те, що вона не КДБ і не має ресурсів перевіряти юридичну незаплямованість списків, мала би бути найбільш зацікавлена в тому, щоб інформація в списках відповідала дійсності. Здавалося б, саме в інтересах ЦВК принаймні оприлюднити біографії кандидатів – на суд громадськості. А саме цього вона якраз і не робить, посилаючись на ст.32 Конституції України, яка не допускає поширення конфіденційної інформації про людину без її згоди. Зокрема, ЦВК двічі відмовила укладачам «Політичного компасу виборця», коли ті зверталися з проханням отримати біографії кандидатів в депутати.
Але ж, в заяві до ЦВК про реєстрацію кандидати добровільно погодились на оприлюднення біографій! Окрім того, у відповідності до ч. 2 ст.13 Закону України «Про вибори народних депутатів» виборчі комісії зобов’язані забезпечити можливість для ознайомлення виборців з відомостями про кандидатів у депутати. Найцікавіше те, що спроби пересічних виборців дізнатися більше про кандидатів так само наштовхнулися на закриті двері місцевих виборчих комісій. Хоча стаття 29 Закону України «Про інформацію» стверджує, що «доступ до відкритої інформації забезпечується шляхом: […] безпосереднього її надання заінтересованим громадянам […]. Обмеження права на одержання відкритої інформації забороняється законом».
Це не беручи до уваги наше повне, законом забезпечене, право обговорювати політичні, ділові й особисті якості кандидатів – чи, якщо хочете, перемивати їм кісточки вздовж і впоперек, і ніхто цього права у свідомого виборця не може відняти. Це вже навіть не беручи до уваги європейську практику, в якій право суспільства знати переважає над правом політика на конфіденційність. Врешті-решт, назвався політиком – будь готовий до того, що життя твоє розглядатимуть під мікроскопом. Знову ж таки, за банальною логікою, якщо людині нема чого приховувати, то і боятися їй нічого, чи не так?
Тож чи не занадто опікується ЦВК оберіганням життєвих таємниць наших майбутніх депутатів? І чи не є її першочерговим завданням забезпечити відкриті і чесні вибори, а не перетворити ради всіх рівнів на колонії «привілейованого» режиму? Народ хоче знати своїх героїв в обличчя.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Вибори без фальсифікацій. Чи значить, що чесні?
Світ:
06030205e.jpg
Тим часом, в тіні зірок першої п’ятірки часто-густо ховаються далеко не безневинні овечки. Деякі кандидати прагнуть зовсім не того, щоб честю і правдою служити рідному народу на тяжкій депутатській ниві. Швидше, їх цікавить дещо інше, а саме – недоторканність (яка, між іншим, поширюється тепер на депутатів всіх рівнів).
Центральна виборча комісія, яка жаліється на те, що вона не КДБ і не має ресурсів перевіряти юридичну незаплямованість списків, мала би бути найбільш зацікавлена в тому, щоб інформація в списках відповідала дійсності. Здавалося б, саме в інтересах ЦВК принаймні оприлюднити біографії кандидатів – на суд громадськості. А саме цього вона якраз і не робить, посилаючись на ст.32 Конституції України, яка не допускає поширення конфіденційної інформації про людину без її згоди. Зокрема, ЦВК двічі відмовила укладачам «Політичного компасу виборця», коли ті зверталися з проханням отримати біографії кандидатів в депутати.
Але ж, в заяві до ЦВК про реєстрацію кандидати добровільно погодились на оприлюднення біографій! Окрім того, у відповідності до ч. 2 ст.13 Закону України «Про вибори народних депутатів» виборчі комісії зобов’язані забезпечити можливість для ознайомлення виборців з відомостями про кандидатів у депутати. Найцікавіше те, що спроби пересічних виборців дізнатися більше про кандидатів так само наштовхнулися на закриті двері місцевих виборчих комісій. Хоча стаття 29 Закону України «Про інформацію» стверджує, що «доступ до відкритої інформації забезпечується шляхом: […] безпосереднього її надання заінтересованим громадянам […]. Обмеження права на одержання відкритої інформації забороняється законом».
Це не беручи до уваги наше повне, законом забезпечене, право обговорювати політичні, ділові й особисті якості кандидатів – чи, якщо хочете, перемивати їм кісточки вздовж і впоперек, і ніхто цього права у свідомого виборця не може відняти. Це вже навіть не беручи до уваги європейську практику, в якій право суспільства знати переважає над правом політика на конфіденційність. Врешті-решт, назвався політиком – будь готовий до того, що життя твоє розглядатимуть під мікроскопом. Знову ж таки, за банальною логікою, якщо людині нема чого приховувати, то і боятися їй нічого, чи не так?
Тож чи не занадто опікується ЦВК оберіганням життєвих таємниць наших майбутніх депутатів? І чи не є її першочерговим завданням забезпечити відкриті і чесні вибори, а не перетворити ради всіх рівнів на колонії «привілейованого» режиму? Народ хоче знати своїх героїв в обличчя.
------------------------------------
В тему:
2006. Вибори без вибору
Охлократичний Карфаген має бути зруйнованим!
Більшість медіа просто дурять свою аудиторію
Як отримати задоволення на виборах
МИ, БРАХМАНИ І КШАТРІЇ, або практика Сонячної Революції
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта