Таким питанням начебто б стурбувалася на минулому тижні московська «Литературная газета», що помістила на цілу шпальту статтю якоїсь Інни Кущової.
Хто ховається за псевдо по Фрейду — (NN «у кущі! у кущі!») — і гадати нема чого: чиновницьке замовлення показує ріжки в кожнім абзаці недбало зліпленого опусу. На це вказують і бездарно-компілятивний стиль його, і безапеляційний тон, і відверто-безвідповідальна деза, і небажання, що простежується в рядках, хоч би задля пристойності поміркувати, а що ж насправді сталося в бібліотеці.
А відбулося, як відомо, те, що от уже рік, як керувати туди приставлена директриса, що була призначена в березні 2006 р. цю бібліотеку «перепрофілювати», тобто закрити. Оскільки громадськість і розсудливі державні мужі Бібліотеку тоді дружно відстояли, і «перепрофілювати» не вийшло, залишена навіщось (?!) керувати Бібліотекою української літератури призначенка-ліквідатор, природно, відчула себе «не у своїй тарілці». Ще б пак: прийшла ж начебто бібліотеку поховати, а тут — не похорони, а весілля доводиться справляти вприсядочку... Втім вона була залишена своїми господарями для виконання зрозумілої лише їм «місії». А як при цьому довелося потерпати колишнім співробітникам Бібліотеки української літератури, котрі опинилися поруч з новою (колишнього керівника змусили піти) директрисою, що зовсім не знає ні цієї літератури, ні мови, і, як показав час, зуміла протиставити себе не лише колишньому колективу, але й українській громадськості, яка довгі роки збирала цю бібліотеку, й звісно ж не лишалася байдужою до її долі. (Дійшло навіть до того, що заступник директриси Безпалько намагався розігнати збори читацького активу БУЛ, а керівників громадських організацій, які їй не сподобалися, директриса пригрозила оголосити «персонами нон грата» і не пускати в бібліотеку, заборонила Українській народній хоровій капелі м. Москви, яку очолює голова регіональної громадської організації «Українці Москви», проводити тут репетиції, перетворивши найбільший зал бібліотеки в прокатний майданчик для концертів, що не мають, як показують програми заходів, майже ніякого тематичного зв'язку зі спрямованістю бібліотеки, з українською культурою та музикою...)
То ж чи дивно, що абсурдне й провокаційне по своїй суті кадрове призначення і зв'язані з ним зміни в БУЛ сприйняті читацькою громадськістю і як пряма образа української культури, літератури і, нарешті, громадянської, національної та й просто людської гідності. Більша частина знаючих справу фахівців змушена була залишити Бібліотеку української літератури, тієї літератури, в якій новий керівник — абсолютний дилетант. А тепер у знак протесту Бібліотеку тихо відмовляються відвідувати і деякі читачі. Поки що — тихо, поки що — деякі...
І як би не заспокоювали нас чиновники від московської культури, що, мов, «все хорошо, прекрасная маркиза!», і як би не сприяли їм у цьому соромливі автори статті «з кущів» у «Литературной газете», написаної під лукаву чиновницьку диктовку, конфліктна ситуація в Бібліотеці українській літературі залишається нерозв’язаною доти, поки нею керує нинішня директриса. Бо ж причина цього конфлікту — не в міжособистісних стосунках із кількома співробітниками, що залишаються тут від колишнього колективу, не у вигаданих «Мєстнимі» «фактах» нібито «вихваляння антиросійських політиків і літераторів» у стінах БУЛ, не в «підступності» звільненого з бібліотеки фактичного її засновника Ю. Г. Кононенка. Причина — у професійній невідповідності директора самому профілю Бібліотеки української літератури, як він визначений постановою уряду Москви про створення БУЛ, її статутом, самою природою її фондів, історією формування бібліотеки. Хіба не очевидно, що в цій установі мало бути просто бібліотекарем? Важливо ще й знати та любити красне письменство, історію, культуру, представлену в БУЛ — єдиній, до речі, на всю Росію державній цільовій установі культури, спрямованій на задоволення духовних запитів українського населення. Невже не можна вирішити тут кадрове питання насправді по-державному, мудро, виважено, з урахуванням думки читацької громадськості?
Саме це пропонували і пропонують уряду Москви представники читацької громадськості БУЛ, Об'єднання українців Росії, об'єднання «Українці Москви», сотні тверезомислячих людей у Росії, Україні, інших країнах світу, що щиро вболівають за долю бібліотеки та відгукнулись на наші звернення.
На жаль, їхні конструктивні пропозиції як і раніше залишаються без відповіді.
Більш того, Бібліотека української літератури «укрепляется» сумнівними кадрами типу автора дрімучих і образливих українофобських писань Сокурова, який принизливо висловлюється про українську культуру, літературу, мову, історію, державність... Хіба подібне призначення відповідає справедливій вимозі Президента Росії В.В. Путіна про те, що «Бібліотека повинна бути орієнтована винятково на культурологічну діяльність і працювати на благо зміцнення атмосфери довіри між народами Росії та України». І як розуміти у зв'язку з цим появу в планах бібліотечних заходів таких суто політичних і неоднозначно сприйнятих багатьма тем, як політичне русинство, боротьба з українським націоналізмом тощо.
«Літературна газета» з чиєїсь подачі пише про вигадані нібито антиросійські акції в БУЛ. Але ж редакція могла б і перевірити факти, і тоді з'ясувалося б, що не було тут згаданої в статті «виставки «Голодомор», протестувати нібито проти якої приїжджали в листопаді 2006 р. двома автобусами «Мєстниє». А проходила в спокійній доброзичливій атмосфері цілком академічна зустріч російських і українських істориків, що спільно обговорювали трагічну сторінку нашої історії і шукали консенсус у поглядах на трагедію голоду в 1933 р. Де ж тут спроба «посварити два братерських народи», що ставиться у провину бібліотеці? Так само як не було в бібліотеці і згаданих гнівно в статті «публічних читань», присвячених ювілею поета Є. Маланюка, а була скромна книжкова виставка, що представляла для шанувальників його творчості книги з фонду БУЛ. До речі, твори цього видатного художника слова не раз публікувалися й у перекладах російською мовою (журнал «Дружба народов», антологія «Украинская поэзия. Из века в век» тощо). Не було на Трифоновській, 61 і згаданих у статті «Литературки» «виставок пам'яті Степана Бандери, Симона Петлюри, інших войовничих націоналістів». Хоча література про цих неординарних українських національних діячів, звичайно, у бібліотеці є, і її також потребує зацікавлений російський читач. Кому і навіщо потрібно лукавити?
Мимоволі закрадається і міцніє підозра, що під завісою боротьби з фантомними, вигаданими нібито націоналістичними проявами в минулій діяльності БУЛ, в окремі заходи, що там проводяться сьогодні, поволі цілеспрямовано впроваджуються елементи реальної антиукраїнської пропаганди, що в ній, як видно з Інтернет-публікацій, уже досить активно проявили себе такі їхні автори, як Безпалько і Сокуров. Чому наша бібліотека — установа культури — повинна ставати майданчиком для навколополітичних протиукраїнських ігрищ цих сумнівних «бібліотекарів»? Хіба для цього вона створювалася?
Читацький актив бібліотеки, який збирав її фонди починаючи з 1989 р., Об'єднання українців Росії, РГО «Українці Москви» наполягають на збереженні суто культурологічного профілю цієї установи культури як Бібліотеки української літератури.
Чому ж їхні кількаразові звернення до влади залишаються без відповіді?
І чи не в такому ставленні керуючою бібліотекою влади, її глухоті до громадської думки і здорового глузду, у фактичному прикритті порушень, що кояться в бібліотеці (поміж них — розгін і утиск кваліфікованих кадрів, розмивання визначеної постановою уряду Москви і бібліотечним статутом специфічної спрямованості БУЛ, варварське знищення у листопаді 2007 р. цінних комплектів газетних видань, фінансові порушення тощо), нарешті, у національній безтактності — найочевидніша і головна, коренева причина, що «розпалює непотрібні пристрасті навколо Бібліотеки української літератури в Москві»?
Але про це в статті «Литературной газеты» — чомусь ні єдиного слова!
Про що ж тут мова?
Якщо буквально слідувати логіці винесеного в заголовок статті сакраментального питання «Хто і навіщо розпалює...», то, по очевидному авторському недомислію вийде, що це (у порядку черговості) — ...мало не Президент РФ В. Путін і Президент України В. Ющенко, які обмінялися листами, де було порушено і питання про БУЛ. Потім йдуть українські ЗМІ, у яких нібито «почалася кампанія на тему» БУЛ...
І лише наприкінці третього розділу величезної статті, до речі, багато в чому безоглядно здертого з більш ніж річної давнини рапортів про сумнівні пікети проти БУЛ на сайті т.зв. «молодих політичних екологів Підмосков'я» «Мєстниє», згадується про «лиходіїв» з числа керівництва Об'єднання українців Росії і реґіональної організації «Українці Москви», а потім «серед стурбованих» (от слівцем яким пришили!) називаються і українська національно-культурна автономія Мурманської області, Томська реґіональна громадська організація «Центр української культури «Джерело» «і багато інших». Була б «Литературная газета» по-справжньому зацікавленою в об'єктивному висвітленні теми, то могла б додати до того «чорного списку» ще десятки «стурбованих» долею Бібліотеки організацій і багатьох громадян Росії та України — відомого московського літературознавця, лауреата Національної премії України імені Т.Г. Шевченка Юрія Барабаша, секретаря правління Спілки письменників Росії, перекладача Володимира Середіна, й імена понад трьохсот представників читацького активу БУЛ, які підписали звернення до влади з проханням об'єктивного розгляду ситуації, що склалася в БУЛ, а ще — численних відомих українських і російських письменників, діячів науки і культури...
Замість аналізу непростої теми — незугарно зшита білими нитками, повна підтасувань, перекручень, неточностей і облудних домислів компіляція, недбало скроєна (причому без належних у таких випадках посилань!) з текстів брошури про історію БУЛ (автор її, до речі, викривається нещадно в статті — Ю. Кононенко), запозичених на сайті «Мєстних» «переможних реляцій» про торішні набіги озброєних отрутохімікатами «політекологів» на БУЛ і, нарешті, далеких від об'єктивності бюрократичних записок, піднесених редакції з канцелярських загашників, автори яких, видно, не завдавали собі клопоту ні тверезими розмірковуваннями, ні муками сумління, безсоромно удаючись до відвертої брехні, підтасування та фальсифікації.
Що ж, регулярно виступаючи в якості азартного політичного оцінювача непростих процесів, що відбуваються в сучасній Україні, «Літературна газета» от уже кілька років фактично нічого не пише власне про українську літературу, мистецтво, культуру. Не замовляли? Схоже, що і публікація про Бібліотеку української літератури з «непотрібними пристрастями навколо» неї — лише політична «заказуха», з дуже і дуже дурним «душком».
Не задихніться, добродії кустови! Відкрийте вікна.
І очі. І вуха.
Як ніяк за вікном у вас — Хохловський провулок, куди, кажуть, недавно переїхала «ЛГ».
Мабуть, топоніміка таки зближує? — Бодай щоб краще лупити без розбору великим калібром по Бібліотеці українській літературі… «Авось!?»
Прес-служба регіональної громадської організації «Українці Москви»
11 лютого 2008 р.
Контакти:
E-mail: [email protected] Тел. +7495730-4022, +7499767-8643
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Хто і навіщо розпалює непотрібні пристрасті навколо Бібліотеки української літератури в Москві?
Світ:
А відбулося, як відомо, те, що от уже рік, як керувати туди приставлена директриса, що була призначена в березні 2006 р. цю бібліотеку «перепрофілювати», тобто закрити. Оскільки громадськість і розсудливі державні мужі Бібліотеку тоді дружно відстояли, і «перепрофілювати» не вийшло, залишена навіщось (?!) керувати Бібліотекою української літератури призначенка-ліквідатор, природно, відчула себе «не у своїй тарілці». Ще б пак: прийшла ж начебто бібліотеку поховати, а тут — не похорони, а весілля доводиться справляти вприсядочку... Втім вона була залишена своїми господарями для виконання зрозумілої лише їм «місії». А як при цьому довелося потерпати колишнім співробітникам Бібліотеки української літератури, котрі опинилися поруч з новою (колишнього керівника змусили піти) директрисою, що зовсім не знає ні цієї літератури, ні мови, і, як показав час, зуміла протиставити себе не лише колишньому колективу, але й українській громадськості, яка довгі роки збирала цю бібліотеку, й звісно ж не лишалася байдужою до її долі. (Дійшло навіть до того, що заступник директриси Безпалько намагався розігнати збори читацького активу БУЛ, а керівників громадських організацій, які їй не сподобалися, директриса пригрозила оголосити «персонами нон грата» і не пускати в бібліотеку, заборонила Українській народній хоровій капелі м. Москви, яку очолює голова регіональної громадської організації «Українці Москви», проводити тут репетиції, перетворивши найбільший зал бібліотеки в прокатний майданчик для концертів, що не мають, як показують програми заходів, майже ніякого тематичного зв'язку зі спрямованістю бібліотеки, з українською культурою та музикою...)
То ж чи дивно, що абсурдне й провокаційне по своїй суті кадрове призначення і зв'язані з ним зміни в БУЛ сприйняті читацькою громадськістю і як пряма образа української культури, літератури і, нарешті, громадянської, національної та й просто людської гідності. Більша частина знаючих справу фахівців змушена була залишити Бібліотеку української літератури, тієї літератури, в якій новий керівник — абсолютний дилетант. А тепер у знак протесту Бібліотеку тихо відмовляються відвідувати і деякі читачі. Поки що — тихо, поки що — деякі...
І як би не заспокоювали нас чиновники від московської культури, що, мов, «все хорошо, прекрасная маркиза!», і як би не сприяли їм у цьому соромливі автори статті «з кущів» у «Литературной газете», написаної під лукаву чиновницьку диктовку, конфліктна ситуація в Бібліотеці українській літературі залишається нерозв’язаною доти, поки нею керує нинішня директриса. Бо ж причина цього конфлікту — не в міжособистісних стосунках із кількома співробітниками, що залишаються тут від колишнього колективу, не у вигаданих «Мєстнимі» «фактах» нібито «вихваляння антиросійських політиків і літераторів» у стінах БУЛ, не в «підступності» звільненого з бібліотеки фактичного її засновника Ю. Г. Кононенка. Причина — у професійній невідповідності директора самому профілю Бібліотеки української літератури, як він визначений постановою уряду Москви про створення БУЛ, її статутом, самою природою її фондів, історією формування бібліотеки. Хіба не очевидно, що в цій установі мало бути просто бібліотекарем? Важливо ще й знати та любити красне письменство, історію, культуру, представлену в БУЛ — єдиній, до речі, на всю Росію державній цільовій установі культури, спрямованій на задоволення духовних запитів українського населення. Невже не можна вирішити тут кадрове питання насправді по-державному, мудро, виважено, з урахуванням думки читацької громадськості?
Саме це пропонували і пропонують уряду Москви представники читацької громадськості БУЛ, Об'єднання українців Росії, об'єднання «Українці Москви», сотні тверезомислячих людей у Росії, Україні, інших країнах світу, що щиро вболівають за долю бібліотеки та відгукнулись на наші звернення.
На жаль, їхні конструктивні пропозиції як і раніше залишаються без відповіді.
Більш того, Бібліотека української літератури «укрепляется» сумнівними кадрами типу автора дрімучих і образливих українофобських писань Сокурова, який принизливо висловлюється про українську культуру, літературу, мову, історію, державність... Хіба подібне призначення відповідає справедливій вимозі Президента Росії В.В. Путіна про те, що «Бібліотека повинна бути орієнтована винятково на культурологічну діяльність і працювати на благо зміцнення атмосфери довіри між народами Росії та України». І як розуміти у зв'язку з цим появу в планах бібліотечних заходів таких суто політичних і неоднозначно сприйнятих багатьма тем, як політичне русинство, боротьба з українським націоналізмом тощо.
«Літературна газета» з чиєїсь подачі пише про вигадані нібито антиросійські акції в БУЛ. Але ж редакція могла б і перевірити факти, і тоді з'ясувалося б, що не було тут згаданої в статті «виставки «Голодомор», протестувати нібито проти якої приїжджали в листопаді 2006 р. двома автобусами «Мєстниє». А проходила в спокійній доброзичливій атмосфері цілком академічна зустріч російських і українських істориків, що спільно обговорювали трагічну сторінку нашої історії і шукали консенсус у поглядах на трагедію голоду в 1933 р. Де ж тут спроба «посварити два братерських народи», що ставиться у провину бібліотеці? Так само як не було в бібліотеці і згаданих гнівно в статті «публічних читань», присвячених ювілею поета Є. Маланюка, а була скромна книжкова виставка, що представляла для шанувальників його творчості книги з фонду БУЛ. До речі, твори цього видатного художника слова не раз публікувалися й у перекладах російською мовою (журнал «Дружба народов», антологія «Украинская поэзия. Из века в век» тощо). Не було на Трифоновській, 61 і згаданих у статті «Литературки» «виставок пам'яті Степана Бандери, Симона Петлюри, інших войовничих націоналістів». Хоча література про цих неординарних українських національних діячів, звичайно, у бібліотеці є, і її також потребує зацікавлений російський читач. Кому і навіщо потрібно лукавити?
Мимоволі закрадається і міцніє підозра, що під завісою боротьби з фантомними, вигаданими нібито націоналістичними проявами в минулій діяльності БУЛ, в окремі заходи, що там проводяться сьогодні, поволі цілеспрямовано впроваджуються елементи реальної антиукраїнської пропаганди, що в ній, як видно з Інтернет-публікацій, уже досить активно проявили себе такі їхні автори, як Безпалько і Сокуров. Чому наша бібліотека — установа культури — повинна ставати майданчиком для навколополітичних протиукраїнських ігрищ цих сумнівних «бібліотекарів»? Хіба для цього вона створювалася?
Читацький актив бібліотеки, який збирав її фонди починаючи з 1989 р., Об'єднання українців Росії, РГО «Українці Москви» наполягають на збереженні суто культурологічного профілю цієї установи культури як Бібліотеки української літератури.
Чому ж їхні кількаразові звернення до влади залишаються без відповіді?
І чи не в такому ставленні керуючою бібліотекою влади, її глухоті до громадської думки і здорового глузду, у фактичному прикритті порушень, що кояться в бібліотеці (поміж них — розгін і утиск кваліфікованих кадрів, розмивання визначеної постановою уряду Москви і бібліотечним статутом специфічної спрямованості БУЛ, варварське знищення у листопаді 2007 р. цінних комплектів газетних видань, фінансові порушення тощо), нарешті, у національній безтактності — найочевидніша і головна, коренева причина, що «розпалює непотрібні пристрасті навколо Бібліотеки української літератури в Москві»?
Але про це в статті «Литературной газеты» — чомусь ні єдиного слова!
Про що ж тут мова?
Якщо буквально слідувати логіці винесеного в заголовок статті сакраментального питання «Хто і навіщо розпалює...», то, по очевидному авторському недомислію вийде, що це (у порядку черговості) — ...мало не Президент РФ В. Путін і Президент України В. Ющенко, які обмінялися листами, де було порушено і питання про БУЛ. Потім йдуть українські ЗМІ, у яких нібито «почалася кампанія на тему» БУЛ...
І лише наприкінці третього розділу величезної статті, до речі, багато в чому безоглядно здертого з більш ніж річної давнини рапортів про сумнівні пікети проти БУЛ на сайті т.зв. «молодих політичних екологів Підмосков'я» «Мєстниє», згадується про «лиходіїв» з числа керівництва Об'єднання українців Росії і реґіональної організації «Українці Москви», а потім «серед стурбованих» (от слівцем яким пришили!) називаються і українська національно-культурна автономія Мурманської області, Томська реґіональна громадська організація «Центр української культури «Джерело» «і багато інших». Була б «Литературная газета» по-справжньому зацікавленою в об'єктивному висвітленні теми, то могла б додати до того «чорного списку» ще десятки «стурбованих» долею Бібліотеки організацій і багатьох громадян Росії та України — відомого московського літературознавця, лауреата Національної премії України імені Т.Г. Шевченка Юрія Барабаша, секретаря правління Спілки письменників Росії, перекладача Володимира Середіна, й імена понад трьохсот представників читацького активу БУЛ, які підписали звернення до влади з проханням об'єктивного розгляду ситуації, що склалася в БУЛ, а ще — численних відомих українських і російських письменників, діячів науки і культури...
Замість аналізу непростої теми — незугарно зшита білими нитками, повна підтасувань, перекручень, неточностей і облудних домислів компіляція, недбало скроєна (причому без належних у таких випадках посилань!) з текстів брошури про історію БУЛ (автор її, до речі, викривається нещадно в статті — Ю. Кононенко), запозичених на сайті «Мєстних» «переможних реляцій» про торішні набіги озброєних отрутохімікатами «політекологів» на БУЛ і, нарешті, далеких від об'єктивності бюрократичних записок, піднесених редакції з канцелярських загашників, автори яких, видно, не завдавали собі клопоту ні тверезими розмірковуваннями, ні муками сумління, безсоромно удаючись до відвертої брехні, підтасування та фальсифікації.
Що ж, регулярно виступаючи в якості азартного політичного оцінювача непростих процесів, що відбуваються в сучасній Україні, «Літературна газета» от уже кілька років фактично нічого не пише власне про українську літературу, мистецтво, культуру. Не замовляли? Схоже, що і публікація про Бібліотеку української літератури з «непотрібними пристрастями навколо» неї — лише політична «заказуха», з дуже і дуже дурним «душком».
Не задихніться, добродії кустови! Відкрийте вікна.
І очі. І вуха.
Як ніяк за вікном у вас — Хохловський провулок, куди, кажуть, недавно переїхала «ЛГ».
Мабуть, топоніміка таки зближує? — Бодай щоб краще лупити без розбору великим калібром по Бібліотеці українській літературі… «Авось!?»
Прес-служба регіональної громадської організації «Українці Москви»
11 лютого 2008 р.
Контакти:
E-mail: [email protected]
Тел. +7495730-4022, +7499767-8643
--------------------------------------
В тему:
Богатирьова підігрує Лужкову
Дайош посаду провокатору!?
У Mоскві продовжується руйнація Бібліотеки української літератури
Брудна екологічна ніша "политекологів"
Україна займає шосте місце в списку ворогів Росії
Точка зору: Слабке місце Путіна
У Сургуті зносять пам’ятник Тарасові Шевченку
В Росії планомірно вбивають українців
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта