“Уставала моя матінька ранесенько,
Вишивала руту мяту зеленесеньку –
Вишивала, моя матінька – тополеньку!
Щоб зозуля накувала світлу доленьку -
Діставала моя матінька веселоньку
Ниточок там насукало веретенечко,
Погукала мене ніжно на світаночку
Й дарувала білосніжну вишиваночку!”
Слова цієї пісні виразно вказують на те, що вишивка – це вид народного декоративного мистецтва, орнаментальне або сюжетне зображення, яке на тканині в побуті українського народу має велике значення. Мати вишивала на щастя, на долю дочок!
Вишивка застосовувалася для прикращення одягу та речей побутового вжитку – рушників, обрусів, серветок, суконок чи наволочки на подушки. Дуже популярні – це вишиті рушники.
Головна стіна Пластової Домівки рясніла від чудових вишитих рушників, старих, недавно вишитих і зовсім, зовсім вже старих... як і були вкруті два столи і менші столики – чудовими вишивками з різних місцевостей з України, яких принесли для вистави пані Надя Пасторів, Зіна Вовк, пані Марія Гузійчук, Марійка Чигрин, Ніна Балик, Наталка Нищук...
Сходини відкрила привітальним словом Голова Стейтової Управи Союзу Українок пані Галя Данько, - попросивши пані Таню Борець прочитати вірш, - тема якого був вишитий рушник. А таких же віршів в нашому народі доволі багато, які підкладені під музику. Найкращий приклад вірш, який став піснею “Рушничок.”
У своїй доповіді Галя Данько навела, що вишитий рушник, як і інші роди вишивки в побуті України існували вже з часів Київської Русі. При тому українська вишивка має свою своєрідність. Вишиті рушники вишивалися на матеріялах льяних, конопляних, вовняних тканинах...Народна вишивка на рушниках відзначається багацтвом і різноманітністю геометричних елементів, зображенням тварин і рослин, навіть людей. В Україні є приблизно 100 видів різноманітних технічних спосібів вишивання – основні – мережання, вирізування, низинка, гладь, хрестик, ітд. В різних районах України вишивки відрізняються головним чином кольоритом, а також орнаментом, технікою виконання і композіційною будовою.
Вишиті рушники вживалися не лише для прикрас ікон чи фотографій – але і при народжуванні дитини, на хрестинах, при весіллях, коли молоді беруть шлюб стають на рушничок, при похоронні, коли накривали мертвого рушником і в'язали на хрест чи на плоті рушники – або на місці де згинув ( наприклад концтабір в Пермі, де згинув Стус. Литвин і Тихий – там поставлені хрести обвязані рушниками) і на місце загибелі В. Чорновола стоїть хрест перев'язаний рушником) і при багато інших нагодах вживалися вишиті рушники.
Пані Галя Данько говорила про те, що Леся Українка була вишила рушник на могилу Тараса Шевченка. Зразок, яким був цей рушник був на залі на фото-відбитках, але й висів рушник на залі – такзвана репродукція історичного рушника, вишитий панею Надею Пасторів. Цей рушник був на цьогорічній Великодній виставі ( Eastern show) і дістав першу нагороду...Та і не диво. Я звернула була на цей рушник зразу увагу коли увійшла до залі, незнаючи що то за чудо таке і хто його вишивав.
Пані Данько попросила до мікрофону паню Надю Пасторів, яка вияснила, що на прохання директорки музею Новоградволинська Віри Омелянівної вона почала вишивати з репродукції-знимки, яка появилася у журналі “Україна” число 5 з 1991 року, - Лесин рушник – відмальовуючи перше взір побільшуючим склом. Одну половину вона вишила в Україні, другу в Австралії. Пані Надя вияснювала, що за дослідженнями етнографів, означають кривульки, ламані лінійки – хвилі Дніпра. Ще показала на мотив на рушнику, що це і природа і птах, і люди, і сонце і зорі. Пані Надя казала, що наші предки, ще за поганських часів вірили у символи, і що ті символи приносили людям щастя і тому і вишивали їх на полотнах. Рушник вишитий в головному червоними і чорними нитками – як в тій пісні Дмитра Павличка “Два кольори мої”! Описати вияснення пані Наді у статті не можливо, коли не має читач перед собою згаданого рушника, бо деталів же багато. (дивіться на знимку) Рушник викінчений мережкою – білими нитками і вишитими птахами, з написами “Любітеся брати мої” та “Україну любіть і за неї, безталанну Господа моліть!” (Тарас Шевченко – У казематах)
Все це було дуже цікаво, як і для вишивальниць, як і для присутніх, які не вишивають. Без сумніву пані Надя Пасторів майстриня-вишивальниця, в якої багато дечого можна навчитися нам молодшим! Виставлялися же її чудові твори в Україні. Працювала вона з молоддю в рідному місті в Палаті культуру у ділянці вишивки. Пані Нада зараз докінчує вишиту обкладинку на молитовник. І лишається її побажати успіхів у її творенні прекрасних вишивок і побажати, щоби ще здобувала нагороди на австралійських виставках ( була і нагородження її чудова сукня на Істер Шов в 2000 му році) і тим самим прославляла одну з гілок української культури - вишивку на цьому континенті і то на високому мистецькому рівні. Пані Надя належить до недавно новоприбулих з України і прилучилася до союзянок! Надіємося, що буде довго з нами і що побачимо її особисту виставку в Сіднеї!
Пані Данько попросила мене до мікрофону, щоби вияснити що то за вишивка така – з вишитими словами пісні “Родимий краю, село родиме, вас я вітаю – місця любимі ” - ітд. Мені довелося разом з жінками полинути в ті, здавалося не далекі роки 1990-1991, коли це я бувала в Україні й нав'язала зв'язки з жінками-союзянками, які зі мною переписувалися, а потім замовкли. Почерез Всесвітню Службу Радіо “Україна”мені вдалося відновити зв'язки з жінками – але вони вже не були в Україні, а віддізвалися з Греції – і ця вишивка з ще одною паскальною прийшла до мене поштою в дарунок з Атен. Другі два рушники пишно вишиті померанчовими кольорами – з посвячення пам'ятника Степана Бандери в Старому Угриневі і один рушник моєї тітки.
І зовсім несподівано – попросили мене розповісти більш детально про жінок-українок в Італії. Я говорила про те, що бачила, що чула, що думаю з того приводу. Думки ці я вже виводила на сторінках преси і тому не буду про те ще раз розводити – хіба, що при якісь іншій нагоді. Що важне, що одна з молодих пань на залі сказала мені, що її кузинка в Римі серед тих тисяч жінок, яких ми бачили і була вона на виступах хору “Покров” з Мюнхена. Тема виїзду жінок з України – болюча, траґічна...але надто реальна. Я вдячна всім присутнім на сходинах, які з такою великою зацікавленістю слухали, що я розповідала – ставилися і питання. На жаль ми ніхто й не знаємо як знайти розв'язки для такої проблеми, бо та розв'язка лежить лише в Україні, в її влади. Та влада тою проблемою не цікавиться. Важне, що жінки-зокрема в Італії з'організувалися в Громади і що, зберігають там українські традиції й вишивають рушники, серветки для прикраси церков, а в одному місті вишили й цілий іконостас!
Пані Валя Кравченко принесла рушник 110 років старини – червоно-чорного кольору, але ще дуже добре збережений. Дістала вона його від тітки з України...Рушник ориґінальний і вишивкою і своїм написом – “Хто мою хату минає – щастя не знає...” І пані Ніна Балик показала рушник-копію старого рушника свого давнього знайомого – вишитий синім і померанчовим.
Що ж, всяких чудес навишивали наші україночки, часто самі у вишиваночках...Скарбам України не має кінця. І добре, що багато їх збережено у діяспорі! Стейтова Управа Союзу Українок ще плянує подібні покази в недалекому майбутньому!
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
"І на тім рушникові оживе все знайоме до болю..."
Світ:
Про вишивання рушників йшла мова на сходинах Стейтової Управи Союзу Українок в неділю 22.6.2003 року в Лідкомбі ( Сідней).
03081401t.bmp
“Уставала моя матінька ранесенько,
Вишивала руту мяту зеленесеньку –
Вишивала, моя матінька – тополеньку!
Щоб зозуля накувала світлу доленьку -
Діставала моя матінька веселоньку
Ниточок там насукало веретенечко,
Погукала мене ніжно на світаночку
Й дарувала білосніжну вишиваночку!”
Слова цієї пісні виразно вказують на те, що вишивка – це вид народного декоративного мистецтва, орнаментальне або сюжетне зображення, яке на тканині в побуті українського народу має велике значення. Мати вишивала на щастя, на долю дочок!
Вишивка застосовувалася для прикращення одягу та речей побутового вжитку – рушників, обрусів, серветок, суконок чи наволочки на подушки. Дуже популярні – це вишиті рушники.
Головна стіна Пластової Домівки рясніла від чудових вишитих рушників, старих, недавно вишитих і зовсім, зовсім вже старих... як і були вкруті два столи і менші столики – чудовими вишивками з різних місцевостей з України, яких принесли для вистави пані Надя Пасторів, Зіна Вовк, пані Марія Гузійчук, Марійка Чигрин, Ніна Балик, Наталка Нищук...
Сходини відкрила привітальним словом Голова Стейтової Управи Союзу Українок пані Галя Данько, - попросивши пані Таню Борець прочитати вірш, - тема якого був вишитий рушник. А таких же віршів в нашому народі доволі багато, які підкладені під музику. Найкращий приклад вірш, який став піснею “Рушничок.”
У своїй доповіді Галя Данько навела, що вишитий рушник, як і інші роди вишивки в побуті України існували вже з часів Київської Русі. При тому українська вишивка має свою своєрідність. Вишиті рушники вишивалися на матеріялах льяних, конопляних, вовняних тканинах...Народна вишивка на рушниках відзначається багацтвом і різноманітністю геометричних елементів, зображенням тварин і рослин, навіть людей. В Україні є приблизно 100 видів різноманітних технічних спосібів вишивання – основні – мережання, вирізування, низинка, гладь, хрестик, ітд. В різних районах України вишивки відрізняються головним чином кольоритом, а також орнаментом, технікою виконання і композіційною будовою.
Вишиті рушники вживалися не лише для прикрас ікон чи фотографій – але і при народжуванні дитини, на хрестинах, при весіллях, коли молоді беруть шлюб стають на рушничок, при похоронні, коли накривали мертвого рушником і в'язали на хрест чи на плоті рушники – або на місці де згинув ( наприклад концтабір в Пермі, де згинув Стус. Литвин і Тихий – там поставлені хрести обвязані рушниками) і на місце загибелі В. Чорновола стоїть хрест перев'язаний рушником) і при багато інших нагодах вживалися вишиті рушники.
Пані Галя Данько говорила про те, що Леся Українка була вишила рушник на могилу Тараса Шевченка. Зразок, яким був цей рушник був на залі на фото-відбитках, але й висів рушник на залі – такзвана репродукція історичного рушника, вишитий панею Надею Пасторів. Цей рушник був на цьогорічній Великодній виставі ( Eastern show) і дістав першу нагороду...Та і не диво. Я звернула була на цей рушник зразу увагу коли увійшла до залі, незнаючи що то за чудо таке і хто його вишивав.
Пані Данько попросила до мікрофону паню Надю Пасторів, яка вияснила, що на прохання директорки музею Новоградволинська Віри Омелянівної вона почала вишивати з репродукції-знимки, яка появилася у журналі “Україна” число 5 з 1991 року, - Лесин рушник – відмальовуючи перше взір побільшуючим склом. Одну половину вона вишила в Україні, другу в Австралії. Пані Надя вияснювала, що за дослідженнями етнографів, означають кривульки, ламані лінійки – хвилі Дніпра. Ще показала на мотив на рушнику, що це і природа і птах, і люди, і сонце і зорі. Пані Надя казала, що наші предки, ще за поганських часів вірили у символи, і що ті символи приносили людям щастя і тому і вишивали їх на полотнах. Рушник вишитий в головному червоними і чорними нитками – як в тій пісні Дмитра Павличка “Два кольори мої”! Описати вияснення пані Наді у статті не можливо, коли не має читач перед собою згаданого рушника, бо деталів же багато. (дивіться на знимку) Рушник викінчений мережкою – білими нитками і вишитими птахами, з написами “Любітеся брати мої” та “Україну любіть і за неї, безталанну Господа моліть!” (Тарас Шевченко – У казематах)
Все це було дуже цікаво, як і для вишивальниць, як і для присутніх, які не вишивають. Без сумніву пані Надя Пасторів майстриня-вишивальниця, в якої багато дечого можна навчитися нам молодшим! Виставлялися же її чудові твори в Україні. Працювала вона з молоддю в рідному місті в Палаті культуру у ділянці вишивки. Пані Нада зараз докінчує вишиту обкладинку на молитовник. І лишається її побажати успіхів у її творенні прекрасних вишивок і побажати, щоби ще здобувала нагороди на австралійських виставках ( була і нагородження її чудова сукня на Істер Шов в 2000 му році) і тим самим прославляла одну з гілок української культури - вишивку на цьому континенті і то на високому мистецькому рівні. Пані Надя належить до недавно новоприбулих з України і прилучилася до союзянок! Надіємося, що буде довго з нами і що побачимо її особисту виставку в Сіднеї!
Пані Данько попросила мене до мікрофону, щоби вияснити що то за вишивка така – з вишитими словами пісні “Родимий краю, село родиме, вас я вітаю – місця любимі ” - ітд. Мені довелося разом з жінками полинути в ті, здавалося не далекі роки 1990-1991, коли це я бувала в Україні й нав'язала зв'язки з жінками-союзянками, які зі мною переписувалися, а потім замовкли. Почерез Всесвітню Службу Радіо “Україна”мені вдалося відновити зв'язки з жінками – але вони вже не були в Україні, а віддізвалися з Греції – і ця вишивка з ще одною паскальною прийшла до мене поштою в дарунок з Атен. Другі два рушники пишно вишиті померанчовими кольорами – з посвячення пам'ятника Степана Бандери в Старому Угриневі і один рушник моєї тітки.
І зовсім несподівано – попросили мене розповісти більш детально про жінок-українок в Італії. Я говорила про те, що бачила, що чула, що думаю з того приводу. Думки ці я вже виводила на сторінках преси і тому не буду про те ще раз розводити – хіба, що при якісь іншій нагоді. Що важне, що одна з молодих пань на залі сказала мені, що її кузинка в Римі серед тих тисяч жінок, яких ми бачили і була вона на виступах хору “Покров” з Мюнхена. Тема виїзду жінок з України – болюча, траґічна...але надто реальна. Я вдячна всім присутнім на сходинах, які з такою великою зацікавленістю слухали, що я розповідала – ставилися і питання. На жаль ми ніхто й не знаємо як знайти розв'язки для такої проблеми, бо та розв'язка лежить лише в Україні, в її влади. Та влада тою проблемою не цікавиться. Важне, що жінки-зокрема в Італії з'організувалися в Громади і що, зберігають там українські традиції й вишивають рушники, серветки для прикраси церков, а в одному місті вишили й цілий іконостас!
Пані Валя Кравченко принесла рушник 110 років старини – червоно-чорного кольору, але ще дуже добре збережений. Дістала вона його від тітки з України...Рушник ориґінальний і вишивкою і своїм написом – “Хто мою хату минає – щастя не знає...” І пані Ніна Балик показала рушник-копію старого рушника свого давнього знайомого – вишитий синім і померанчовим.
Що ж, всяких чудес навишивали наші україночки, часто самі у вишиваночках...Скарбам України не має кінця. І добре, що багато їх збережено у діяспорі! Стейтова Управа Союзу Українок ще плянує подібні покази в недалекому майбутньому!
----------------------------------------------------
В тему:
Джинсові вишиванки: “мікс” українського й американського
Жнива родинної пам’яті
Модна тенденція
“Kyiv fashion 2004”
Нова арійська культура: естетика, стиль, дизайн
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта