Сьогодні почався візит голови Верховної Ради Украіни до Болгарії. Українці Болгарії уважно стежать за подіями на Батьківщині й звернулись до пана Литвина з відкритим листом.
УКРАЇНСЬКО-БОЛГАРСЬКА ФУНДАЦІЯ “МАТИ УКРАЇНА”
Република България, гр.София, ул."Владайска", №44,
Тел. (+359 2) 852 66 20
факс: 952 00 12
Email: [email protected] [email protected]
№12 від 26 січня 2004 р.
Голові Верховної Ради України
Акад. В.М.Литвину
Вельмишановний пане Спікере Верховної Ради!
Від імені української діаспори ми раді вітати Вас на болгарськiй землi. Відколи Україна набула незалежності, Ви є першим спікером Верховної Ради, який з офіційним візитом відвідує Болгарію. Ми розраховуємо, що Ваше перебування тут стане ще одним кроком до активізації співпраці між двома державами в усіх сферах суспільно-політичного, економічного та культурного життя. Бо між нашими країнами немає “складних” сторінок. Ваша стаття, яку Посольство поширило через свою сторінку в мережі Iнтернет, свідчить саме про це.
Ми також розраховуємо, пане Спікере, на те, що Ваш візит допоможе з’ясувати та вирішити деякі проблемі, які дуже цікавлять і турбують нашу діаспору тут.
Насамперед, кілька слів про саму діаспору. Ми вважаємо, що свою історію українська діаспора в Болгарії має вести від сім’ї Драгоманових. Потім, на початку ХХ ст., сюди почали прибувати українці, які втікали від більшовицького терору. Саме вони заклали фундамент організованого життя нашої діаспори і пропагували ідеї суверенної України. Найавторитетнішим представником тих українців був, безперечно, Михайло Паращук – всесвітньо відомий скульптор. Тут варто зазначити, що нині у м.Велико-Тирново (250 км від Софії) мешкає Сергій Юзефович – громадянин України. Йому 89 р., а на початку 40-х років ХХ ст. він був секретарем Українського культурного об’єднання (УКО) – останньої організації українців в Болгарії. В1946 р комуністична влада заборонила будь-які осередки національних меншин, включно й української. За свою діяльність – пропаганду ідей незалежної України, постраждали, зокрема, Михайло Паращук (його виключили зі Спілки архітекторів і прирекли на злиденне інсування), лідери УКО – Іван Колісніченко та Дмитро Майстренко (їх НКВД схопило і відправило до СРСР), Сергій Юзефович (відбував покарання в болгарских таборах).
Наступна хвиля української еміграції в Болгарії припадає на середину 50-х років ХХ ст. Основна причина приїзду українців сюди - шлюб з болгарськими громадянами. Представники саме цієї хвилі й складують українську діаспору зараз. Переважно це люди з вищою освітою, не всі добре знають рідну мову, однак вони ніколи не поривали зв’язків з Батьківщиною, хоча, на початку 90-х певна частина українців набула болгарського громадянства. Нині їх, за даними переліку 2001 р., майже 2500 осіб. Громадян України тут – понад 2500. Тому ми вважаємо, що українська діаспора в Болгарії складає 5,5-6 тис. осіб.
Наразі українці згуртувалися в кілька організацій: Софія - фундація “Мати-Україна”, Бургас – “Діаспора-Україна”, Варна - товариство “Черноморіє” і фундація “Діти Чорнобиля”. Неформальні структури українців є в Добричі, Лясковці, Велико-Тирново, Стара-Загорі, Пловдиві, Враці.
Україна є там, де є українці. Тому й ми прагнемо бути гідними синами і доньками України, пропагувати культуру, традиції та здобутки Української держави, формувати її імідж, залучати до української справи болгар. Саме тут ми спіткаємося з величезними труднощями, бо, на превеликий жаль, у свідомості тутешнього люду Україна ще продовжує асоціюватися з Росією, а українці – з росіянами. Подолати проблеми, з якими ми спіткаємося, можна. Зокрема, в Софії треба відкрити на державних засадах у рамках національної програми “Закордонне українство на період до 2005 року” УКРАЇНСЬКИЙ КУЛЬТУРНО-ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЦЕНТР. Тут такі інституції мають Росія, Чехія, Польща, Франція, Німеччина, США. Тому що діаспора в країнах, де немає фінансової підтримки з боку уряду, або там, де фінансування є символічним, як, скажімо, в Болгарії, приречена. До того ж, існування такого культурного центру в Болгарії відповідатиме ст.11 та 12 Конституції України, де йдеться про те, що: “Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави, сприяє консолідації та розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій і культури”. Це – перше.
Друге. Під час обговорення та ухвалення бюджету Україну на наступний рік варто звернути увагу на те, щоби національна програма “ЗАКОРДОННЕ УКРАЇНСТВО” була відповідним чином фінансово забезпечена.
Третє. Сприяти прийняттю Верховною Радою України законів з питань ПЕНСIЙНОГО забезпечення осіб, які працювали в Україні та нині проживають за кордоном.
Четверте. Вельмишановний пане Спікере, фундація “Мати-Україна” є членом Європейського конгресу українців та асоційованим членом Світового конгресу українців. Восени 2001 р. нас відвідав президент СКУ пан Аскольд Лозинський. Тому ми солідарні з пропозиціями керівництва СКУ щодо ЗАКОНУ ПРО ПРАВОВИЙ СТАТУС ЗАКОРДОННИХ УКРАЇНЦІВ. Пан Аскольд виклав їх у листі до Президента України. Ми ж, користуючись нагодою, передаємо цього листа й Вам. Зокрема, вельмишановний пане Спікере, нас – болгарських громадян українського походження, турбує те, що за цим законом для в’їзду в Україну нам необхідна віза, що, безперечно, є додатковою перепоною для спілкування з Батьківщиною.
П’яте. У цьому році виповнюється 75-річчя ОРГАНІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ. Вельмишановний пане Спікере, те, за що боролася ОУН, а також УПА, - за незалежну і соборну Україну, нарешті є фактом – Українська держава існує уже понад десятиліття і є суб’єктом міжнародного права, важливим чинником стабільності в Європі. Ми вважаємо, що, ґрунтуючись на даних останніх архівних досліджень та керуючись інтересами нашої Держави, Верховна Рада має дати позитивну оцінку діяльності ОУН-УПА і остаточно визнати ОУН-УПА воюючою стороною в боях за волю України та надати воякам УПА статут ветеранів війни.
Шосте. Сьогодні Ви, Вельмишановний пане Спікере, відкрили в Софії виставку в пам’ять жертв ГОЛОДОМОРУ. У 1932-1933 рр. це був Геноцид проти українців. Та чи всі архіви відкрила наша влада, які б проливали світло на цю трагічну сторінку в історії нашого народу? Просимо Вас, пане Спікере, як історика та голову Верховної Ради, зробити все, щоби повністю відкрити архіви про Голодомор в Україні і у такий спосіб уможливити доступ науковцям, історикам, дослідникам з України та інших держав до вивчення цього історичного періоду.
Сьоме. Нас, пане Спікере, турбує доля України. Нас турбує й те, що відбувається у Верховній Раді, зокрема, останнім часом. Невже найнагальнішим питанням для нашої Держави є ЗМІНА ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ? Чому нинішня модель – президентсько-парламентська, довела свою неспроможність саме в момент, коли спливає мандат чинного державного глави? Ми уважно слідкуємо за політичним життям в Україні і нас не може не турбувати й те, що українське конституційне питання буде розглядатися Парламентською Асамблеєю Ради Європи. Тому, пане Спікере, просимо Вас протягом наступної сесії втихомирити пристрасті у Верховній Раді, скерувати потенціал народних депутатів на законодавче забезпечення життя України і гарантувати демократичний перебіг передвиборної кампанії і виборів президента нашої країни восени 2004 р.
I насамкінець, Вельмишановний пане Спікере, просимо Вас добитися того, щоби з високої трибуни Верховної Ради українські депутати, урядовці та інші можновладці виступали винятково ДЕРЖАВНОЮ МОВОЮ. Бо, як влучно зазначив Президент Леонід Кучма, “УКРАЇНА - НЕ РОСІЯ”.
Щиро бажаємо Вам, пане Спікере, доброго здоров’я та наснаги на шляху розбудови Української держави. Слава Україні!
Виконавчий директор - Олена Коцева Секретар - Василь Жуківський
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Відкритий лист голові Верховної Ради
Категорія:
Република България, гр.София, ул."Владайска", №44,
Тел. (+359 2) 852 66 20
факс: 952 00 12
Email: [email protected]
[email protected]
№12 від 26 січня 2004 р.
Голові Верховної Ради України
Акад. В.М.Литвину
Вельмишановний пане Спікере Верховної Ради!
Від імені української діаспори ми раді вітати Вас на болгарськiй землi. Відколи Україна набула незалежності, Ви є першим спікером Верховної Ради, який з офіційним візитом відвідує Болгарію. Ми розраховуємо, що Ваше перебування тут стане ще одним кроком до активізації співпраці між двома державами в усіх сферах суспільно-політичного, економічного та культурного життя. Бо між нашими країнами немає “складних” сторінок. Ваша стаття, яку Посольство поширило через свою сторінку в мережі Iнтернет, свідчить саме про це.
Ми також розраховуємо, пане Спікере, на те, що Ваш візит допоможе з’ясувати та вирішити деякі проблемі, які дуже цікавлять і турбують нашу діаспору тут.
Насамперед, кілька слів про саму діаспору. Ми вважаємо, що свою історію українська діаспора в Болгарії має вести від сім’ї Драгоманових. Потім, на початку ХХ ст., сюди почали прибувати українці, які втікали від більшовицького терору. Саме вони заклали фундамент організованого життя нашої діаспори і пропагували ідеї суверенної України. Найавторитетнішим представником тих українців був, безперечно, Михайло Паращук – всесвітньо відомий скульптор. Тут варто зазначити, що нині у м.Велико-Тирново (250 км від Софії) мешкає Сергій Юзефович – громадянин України. Йому 89 р., а на початку 40-х років ХХ ст. він був секретарем Українського культурного об’єднання (УКО) – останньої організації українців в Болгарії. В1946 р комуністична влада заборонила будь-які осередки національних меншин, включно й української. За свою діяльність – пропаганду ідей незалежної України, постраждали, зокрема, Михайло Паращук (його виключили зі Спілки архітекторів і прирекли на злиденне інсування), лідери УКО – Іван Колісніченко та Дмитро Майстренко (їх НКВД схопило і відправило до СРСР), Сергій Юзефович (відбував покарання в болгарских таборах).
Наступна хвиля української еміграції в Болгарії припадає на середину 50-х років ХХ ст. Основна причина приїзду українців сюди - шлюб з болгарськими громадянами. Представники саме цієї хвилі й складують українську діаспору зараз. Переважно це люди з вищою освітою, не всі добре знають рідну мову, однак вони ніколи не поривали зв’язків з Батьківщиною, хоча, на початку 90-х певна частина українців набула болгарського громадянства. Нині їх, за даними переліку 2001 р., майже 2500 осіб. Громадян України тут – понад 2500. Тому ми вважаємо, що українська діаспора в Болгарії складає 5,5-6 тис. осіб.
Наразі українці згуртувалися в кілька організацій: Софія - фундація “Мати-Україна”, Бургас – “Діаспора-Україна”, Варна - товариство “Черноморіє” і фундація “Діти Чорнобиля”. Неформальні структури українців є в Добричі, Лясковці, Велико-Тирново, Стара-Загорі, Пловдиві, Враці.
Україна є там, де є українці. Тому й ми прагнемо бути гідними синами і доньками України, пропагувати культуру, традиції та здобутки Української держави, формувати її імідж, залучати до української справи болгар. Саме тут ми спіткаємося з величезними труднощями, бо, на превеликий жаль, у свідомості тутешнього люду Україна ще продовжує асоціюватися з Росією, а українці – з росіянами. Подолати проблеми, з якими ми спіткаємося, можна. Зокрема, в Софії треба відкрити на державних засадах у рамках національної програми “Закордонне українство на період до 2005 року” УКРАЇНСЬКИЙ КУЛЬТУРНО-ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЦЕНТР. Тут такі інституції мають Росія, Чехія, Польща, Франція, Німеччина, США. Тому що діаспора в країнах, де немає фінансової підтримки з боку уряду, або там, де фінансування є символічним, як, скажімо, в Болгарії, приречена. До того ж, існування такого культурного центру в Болгарії відповідатиме ст.11 та 12 Конституції України, де йдеться про те, що: “Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави, сприяє консолідації та розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій і культури”. Це – перше.
Друге. Під час обговорення та ухвалення бюджету Україну на наступний рік варто звернути увагу на те, щоби національна програма “ЗАКОРДОННЕ УКРАЇНСТВО” була відповідним чином фінансово забезпечена.
Третє. Сприяти прийняттю Верховною Радою України законів з питань ПЕНСIЙНОГО забезпечення осіб, які працювали в Україні та нині проживають за кордоном.
Четверте. Вельмишановний пане Спікере, фундація “Мати-Україна” є членом Європейського конгресу українців та асоційованим членом Світового конгресу українців. Восени 2001 р. нас відвідав президент СКУ пан Аскольд Лозинський. Тому ми солідарні з пропозиціями керівництва СКУ щодо ЗАКОНУ ПРО ПРАВОВИЙ СТАТУС ЗАКОРДОННИХ УКРАЇНЦІВ. Пан Аскольд виклав їх у листі до Президента України. Ми ж, користуючись нагодою, передаємо цього листа й Вам. Зокрема, вельмишановний пане Спікере, нас – болгарських громадян українського походження, турбує те, що за цим законом для в’їзду в Україну нам необхідна віза, що, безперечно, є додатковою перепоною для спілкування з Батьківщиною.
П’яте. У цьому році виповнюється 75-річчя ОРГАНІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ. Вельмишановний пане Спікере, те, за що боролася ОУН, а також УПА, - за незалежну і соборну Україну, нарешті є фактом – Українська держава існує уже понад десятиліття і є суб’єктом міжнародного права, важливим чинником стабільності в Європі. Ми вважаємо, що, ґрунтуючись на даних останніх архівних досліджень та керуючись інтересами нашої Держави, Верховна Рада має дати позитивну оцінку діяльності ОУН-УПА і остаточно визнати ОУН-УПА воюючою стороною в боях за волю України та надати воякам УПА статут ветеранів війни.
Шосте. Сьогодні Ви, Вельмишановний пане Спікере, відкрили в Софії виставку в пам’ять жертв ГОЛОДОМОРУ. У 1932-1933 рр. це був Геноцид проти українців. Та чи всі архіви відкрила наша влада, які б проливали світло на цю трагічну сторінку в історії нашого народу? Просимо Вас, пане Спікере, як історика та голову Верховної Ради, зробити все, щоби повністю відкрити архіви про Голодомор в Україні і у такий спосіб уможливити доступ науковцям, історикам, дослідникам з України та інших держав до вивчення цього історичного періоду.
Сьоме. Нас, пане Спікере, турбує доля України. Нас турбує й те, що відбувається у Верховній Раді, зокрема, останнім часом. Невже найнагальнішим питанням для нашої Держави є ЗМІНА ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ? Чому нинішня модель – президентсько-парламентська, довела свою неспроможність саме в момент, коли спливає мандат чинного державного глави? Ми уважно слідкуємо за політичним життям в Україні і нас не може не турбувати й те, що українське конституційне питання буде розглядатися Парламентською Асамблеєю Ради Європи. Тому, пане Спікере, просимо Вас протягом наступної сесії втихомирити пристрасті у Верховній Раді, скерувати потенціал народних депутатів на законодавче забезпечення життя України і гарантувати демократичний перебіг передвиборної кампанії і виборів президента нашої країни восени 2004 р.
I насамкінець, Вельмишановний пане Спікере, просимо Вас добитися того, щоби з високої трибуни Верховної Ради українські депутати, урядовці та інші можновладці виступали винятково ДЕРЖАВНОЮ МОВОЮ. Бо, як влучно зазначив Президент Леонід Кучма, “УКРАЇНА - НЕ РОСІЯ”.
Щиро бажаємо Вам, пане Спікере, доброго здоров’я та наснаги на шляху розбудови Української держави. Слава Україні!
Виконавчий директор - Олена Коцева
Секретар - Василь Жуківський
Перші міжнародні драгоманівські читання
Раді Янков: Українізацію України треба продовжити
Болгари з Одесси подарували українцям Софії комп’ютер
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта