Раді Янков: Українізацію України треба продовжити

Раді Янков. Народився у 1975 р. в Софії. Після закінчення гімназії у 1996 р. поступив до Технічного університету в столиці. У 1998 р. став студентом Iвано-Франківського національного технічного університету нафти і газу (Iнститут нафти і газу). Закінчив цей вуз у 2002 р. Спеціальність - економіка підприємств, інженер-економіст. Працює в компанія “Булгаргаз” - Софія.
Одружений. Дружина - українка Оксана.
Володіє українською, російською та англійською.

- Раді, ти чудово володієш українською мовою! Краще, ніж деякі українці зі Сходу чи Півдня.
- Дякую. До Iвано-Франківська я приїхав у березні 1998 р. і до липня вивчав мову. Викладачі були добрі - це по-перше. По-друге, телебачення. По-третє, спілкувався винятково з українцями. Серед останніх - Андрій Федот, мій накращий друг в Україні. I слухав також українську музику, включно й сучасну. Мені до вподоби нова хвиля у вашій естраді з елементами гуцульських мотивів. Чудова річ!

- Викладали вам також винятково українською, чи не так?
- Звичайно. Усі предмети. До речі, після повернення в Болгарію я мав проблеми з болгарською термінологією. Але швидко оговтався.

- А як ти потрапив в Україну?
- Болгарська компанія “Булгаргаз” оголосила конкурс. Нас було понад 70 хлопців та дівчат. Ті, хто успішно подолав кілька бар’єрів, стали стипендіантами цієї фірми і поїхали до Iвано-Франківська - тамтешній Iнститут нафти і газу ще з часів СРСР готував чи не найкращих фахівців у цій сфері. Це - своєрідна школа. Я дуже вдячний усім викладачам.

- Прізвища ще не забув?
- Ні, звичайно. Це - проф. акад. Микола Данилюк, акад. Орест Мисюк, проф. Микола Федишин, проф. Василь Никифорук та інші.

- Одне слово, ти маєш добрі згадки про своє студентство в Україні.
- Так. Мені допомагали усі. Власне, я також прагнув допомагати. Скажімо, привозив друзям болгарські ліки, яких бракувало в Україні. Одне слово, не мав ніяких проблем у спілкуванні, сприймав усе. Щоправда, самогон мені не сподобався. А ось борщ, вареники, особливо з капустою, пельмені, голубці, холодець - інша річ.

- Гадаю, що твоя чарівна дружина Оксана - українка, вміє готувати ці ствари?
- Вміє, але вона ще у Iвано-Франківську, закінчує вуз. Буде бухгалтером. Ми одружилися у 2001 р. До речі, дід Оксани був вояком УПА.

- В Україні ти жив кілька років. На твій погляд, що за люди українці?
- Безумовно, це - щирі люди. Але мені не подобається їх смиренність. Вони вважають, що ніщо не залежить від них і нічого не зможуть змінити у житті держави. Це мені не подобається. Хоча процес демократизації в Україні триває. Iде й українізація. Її неодмінно треба продовжити. Рахую, що на телебаченні повинно бути більше української мови. Може, це комусь не сподобається на Сході, але, перепрошую, Україна має бути україномовною. I вона буде, навіть якщо доведеться трошки когось притиснути.
Оце нещодавно повернувся з відрядження з Києва. Маю свіжі враження. Повірте, у вас - мода на українську мову! Та хоча б взяти основні гурти – “Океан Ельзи”, “ВВ”, “Скрябін”, або Пономарьова, Руслану, вже не кажу про Iрину Білик - вони усі співають по-українськи.

- А тобі Леонід Кучма подобається?
- Він робить, що може. Так, вірно, що демократичні процеси в Україні йдуть повільніше, ніж, скажімо, в Болгарії. Є ще елементи автократії, спецслужби мають вплив більший, ніж мали б мати. Для Болгарії це уже позаду. Але я вірю в майбутнє України.

Розпитував Василь Жуківський
Софія, 2003