Змійові вали – без таємниць

Не маючи високих гір, які захищали б їх від агресивних кочових племен, предки нинішніх українців мусили час від часу під тиском нападників залишати обжиті місця і ховатися в лісах. З великого степового коридора, який починався на кордонах Китаю і тягнувся до самого Дунаю, ніби протягом здувало цивілізованих високоорганізованих хліборобів.

Племена степовиків — жорстокі, дикі, войовничі —хвиля за хвилею накочувались на територію нинішньої України, руйнуючи державність, яка спиналась на ноги. Тому вже в трипільські часи наші пращури почали об'єднуватися і насипати вали, які пізніше одержали легендарну назву Змійових, оскільки своєю конфігурацією нагадували велетенського змія.

Ці вали почали досліджувати ше до революції. Та найсерйозніше займався ними в наш час доцент Київського педінституту, математик за фахом А.Бугай, який кілька десятиліть ретельно вів розкопки, розвідки, обміри. Згодом за цю нелегку справу взявся і співробітник Інституту археології АН України М.П.Кучера. Обидва дослідники дійшли висновку, що Змійові вали захищали не стільки Київ, скільки віддалені від нього землі.

Територія навколо Києва обмежувалася Дніпром, Ірпенем і Стугною. Її перекривали ближчі до Києва вали. Ширший простір лежав між Ірпенем і Тетеревом. З півдня та південного заходу його кордон визначався оборонною лінією, яка проходила від села Мала Офірна через села Соснівку та Бишів, повз Макарів і до Радомишля. Пізніше кордон відсувався ще на південь і проходив приблизно по лінії Фастів - Житомир. Межі третього району визначалися річками Красною, Дніпром, Россю, Протокою і кількома валами від села Скребиші на Протоці до річечки Красної. Південні кордони усіх цих районів навіть при наявності великих водних перепон захищалися до того ж іноді подвійними, потрійними лініями валів.

Узгодженість оборони на південних, відкритих із степу кордонах може говорити тільки про те, що населення цієї території спільно дбало про оборону від степовиків. А вали є ще біля Сміли, Таращі, Сквири. По Тясмину, на захід і на північ від річки Тетерів, біля Переяслава-Хмельницького, у багатьох інших місцях.

Вже за таким розташуванням валів можна побачити, як багато тисячоліть тому то спалахує висока культура наших пращурів, то згасає.

Під ударами войовничих кочівників хлібороби й скотарі відступають до лісу, і кожного разу переривається будівництво держави (а значить, і валів), падає рівень культури, ремесла, майстерності. Проходить деякий час, і знову розквітають землеробство, ремесло, мистецтво.

Розкопано на території України більше тисячі прадавніх міст, яким по 5—7 тисяч років. Знайдена величезна кількість речей із золота, срібла, бронзи, десятки тисяч розписних глиняних горщиків із складними орнамеитами і візерунками, тисячі статуеток, моделей будинків, храмів, обсерваторій, які свідчать про високий рівень розвитку суспільства. Якби не безперервні напади кочівників, то важко уявити якого б високого рівця могла досягти та цивілізація. Певно, не поступалася ні шумерам, ні Індії, ні Китаю, ні Єгипту. Численні знахідки глиняних плиток з написами літер, багато свідчень рукописних вправ на них промовляють на користь розйинутого письменства ще сім тисяч років тому. Нині все менше залишається сумнівів щодо того, ніби ми мали на території України задовго до нашої ери цивілізовану державу, яку час від часу руйнували і якій не давали стати твердо на ноги. Наша історія неповна, фрагментарна, в ній багато загадкового, таємничого, такого, що нерідко ставить і досвідчених вчених у скрутне становище.

Скажімо, на глиняних глечиках помічаємо багато зображень літальних апаратів, схожих на надшвидкі літаки з реактивними газовими слідами. Є тут малюнки спіральних галактик, зоряні карти, стилізовані схеми будови атомів, глиняні моделі біноклів, скульптури людей, що дуже нагадують космонавтів у скафандрах, моделі меблів... А ще - довершені, гармонійно розвинуті статури наших далеких предків з витонченими рисами обличчя. Такі люди дійсно могли бути висококультурними і мати свої літальні апарати.

Тому й не здається дивним, що при високому розвитку матеріальйих і духовних сил була в них як досконала техніка будівництва, так і висока, організованість. Об'єднати сотні тисяч людей на працю могла тільки держава. Якщо і врахувати довжину валів - кілька тисяч кілометрів, їх ширину біля підніжжя - 16 метрів, висоту - більше десяти, то не знайдемо споруди більш грандіозної, велетенської в стародавньому світі. За кількістю зайнятих на їх зведенні людей, техніки, тягла, знарядь і праці нічого подібного в стародавні часи не знаходимо. Зведення знаменитих египетських пірамід порівняно із Змійовимн валами здається дитячими іграшками. Додамо, що сама підошва валів обпалювалася до великої твердості, потім на ній зводилися дерев'яні кліті, а вже в них насипалась й утрамбовувалась земля. Важко навіть підрахувати суто матеріальні затрати - кількість дерева, металу, знаряддя. А скільки лісорубів, ковалів, теслярів, копачів, їздових, а також кухарів, інженерів, архітекторів, керівників? А потрібні іще хлібороби, скотарі, рибалки, які харчували б, а також воїни, що охороняли від нападів.

Всього нараховуємо у такий спосіб 10 мільйонів працездатних, відбірних людей. Їх могла дати тільки величезна держава, яка займала територію «від моря до моря». Змійові вали ще раз підтверджують гіпотезу, що за п'ять тисяч років до Київської Русі наші предки на нашій землі були і високоцивілізовані і по-справжньому культурні. Вони не знали ганебного рабства і споконвіку керувалися демократйчними принципами. Маючи, однак, миролюбний характер творців-хліборобів, мусили вони довго поступатися войовничим кочівникам.

І тільки після приходу до нас норманів додалося більшого опору тим набігам. Київська Русь, як ми знаємо, вже була високоорганізованрю державою і у військовому відношенні. А згодом у нас з'явилося гідне подиву воїнство. Під час козаччини воно не мало собі рівних за мужністю, витривалістю, хоробрістю у всій Європі. Ми знаємо, як запорожці вщент розбивали найкращі армії турків, татар, шляхти.

Сприятливі географічні умови, родючі землі, здоровий клімат, чисті повноводі ріки, багаті угіддя і буйні пасовища споконвічно не тільки давали життя людям, а й приваблювали сюди чужинців-хижаків. Тому насипалися вали і копалися рови, зводилися фортеці.

Але й вони, зрештою, не врятували. Важка доля дісталася і нашій землі, а люди в ній схожі на ту пісенну чаєчку, що звила гніздечко при дорозі. Хто йде, той і завдає шкоди їй. Прагнення захиститися від тої напасті покликало свого часу до зведення Змійових валів.

Безперечно, ці вали - одна я найвеличніших пам'яток нашого минулого. На полицях книгарень України мають, нарешті, з'явитися популярні книжки про трипільську культуру та походження Змійових валів. Хотілося б, щоб вони були написані талановито і видані з кольоровими фотографіями та малюнками. Матеріалу для таких видань нині досить. Зробити це треба якомога швидше. Адже широкий загал людей нічого не знає як про цю сторінку нашої історії, так і про тих дослідників, справжніх подвижників, які відкрили її.