Примарна надія

Колись в античному світі один давньогрецький полководець (не пам’ятаю, як його звали, тому буду називати його просто Полководцем) запер вороже військо у гірській ущелині. В ніч перед рішучою битвою до Полководця прийшов розвідник і сказав, що з другого боку ущелини є невелика гірська стежина, якою ворог може втекти. Розвідник пропонував поставити заслін біля тої стежини, щоб остаточно захлопнути котел оточення. Але на подів розвідника Полководець відмовився це робити. Він сказав, що якщо вороги знатимуть, що всі шляхи відступу відрізано, то будуть битися з відчаєм приречених. А досвідчені мисливці знають, що нема нічого страшніше, ніж поранений, загнаний до кута звір. Якщо ж вороги знатимуть, що є якась невелика надія на відступ – на порятунок – то вони будуть по-перше підозрювати друг друга у спробі втечі, а по-друге самі будуть думати, якби втекти через ту маленьку стежину (таку малу, що всім через неї не пройти). Наступного дня Полководець вщент розбив вороже військо яке втратило цілісність саме через примарну надію на порятунок.

Коли Віктор Ющенко оголосив, що починає переговори з командами Кучми-Януковича про вихід з кризи, про можливість нового туру виборів тощо, то багато людей на Майдані Незалежності отримали такий же шок, як і розвідник того давньогрецького Полководця. Як же так, ми вже майже перемогли! Треба добити! Треба вести розмову лише про безумовну капітуляцію Януковича!

Але Віктор Ющенко обрав абсолютно вірний шлях. Він надає ворожому війську (команді Кучми-Януковича) оту примарну надію на порятунок – стежинку, якою вони можуть втекти, але не всі. Тому вже зараз вороже військо втратило свою цілісність. Ті, хто особливо сильно “замазаний”, просто з відчаєм намагаються підняти на боротьбу своїх нечисельних прихильників. (Чого варта хоча б вчорашня заява Януковича на “з’їзді” в Сєверодонецьку). Ті ж, на кому менше гріхів, вже шукають шляхи відступу – які можна проводити переговори, як почесно капітулювати, які будуть гарантії після. Немає централізованого управління, діють за принципом “рятуйся хто як зможе”. Тим часом команда Ющенка повільно, але неухильно завойовує все нові тактичні позиції: все більше місцевих (сільських, селищних, міських) рад визнають Президентом Віктора Ющенка, Верховна Рада визнала другий тур виборів зфальшованим, на бік Віктора Ющенка поступово переходять силові структури в різних регіонах, відбувся прорив інформаційної блокади на провідних телеканалах, організований командою Януковича привіз людей зі Східної України допоміг цим людям приєднатися до загальноукраїнського руху за демократію (і це почуття вони зараз повезли на схід).

Зараз вже йде засідання Верховного Суду України. О 16 годині почнеться засідання Верховної Ради, на якій буде обговорюватись питання відставки прем’єр-міністра та уряду, силовиків, Генерального Прокурора. Команда Ющенка вже більше тисніть команди Кучми-Януковича, все менше залишає їм можливостей маневру. А всі ці переговори – це для того, щоб уникнути дійсно кровавих зіткнень. Складається враження, що Ющенко своїми діями просто надає владі “коридор” (і трохи часу) для евакуації . І переговори про третій тур виборів незабаром просто не буде з ким вести, бо головні фігуранти просто вже будуть за межами України. Ті з них, у кого ще є голови, вже розуміють, що перемоги Януковича не буде. Тому треба або йти каятись до Ющенка, або терміново “драпати”. Ось кожен і намагається врятуватись по-своєму. Скоріш за все у найближчі два-три дні ми вже побачимо розв’язку подій.

До речі, в Югославії протистояння влади й опозиції тривало три місяці, в Грузії – три тижні. І люди витримали. У нас це пройде ще швидче.


----------------------------------------------------

В тему:

Київський етнотворчий реактор

Глобальна українська осінь

Природний закон, або як нам українізувати українців (програма дій)

Проект Сенсар