Пам'ятається, перед самою відставкою уряду Тимошенко президент кинув фразу, що в боротьбі за Нікопольський феросплавний зійшлися «дві банди». Ну, буває, погарячкував: у п'ятницю 14 жовтня за одним столом, поруч із президентом, сиділи два «ватажки» цих «банд» - Пінчук і Коломойський - і якось обійшлося без наручників...
У Кучми з'явився привід для продовження головної книги його життя «Україна - не Росія». «Ющенко - не Путін» - таким може стати заголовок цієї монументальної праці після п'ятничної зустрічі Віктора Андрійовича з «любими друзями».
На відміну від грізного Путіна, який спочатку провів «розширену» нараду з «акулами» російського бізнесу, а потім заховав за ґрати одного з її учасників (для науки всім іншим і для шикування їх по стійці струнко), Ющенко прийшов до самих заможних українців не для того, щоб улаштовувати ще один «римейк» на тему «з'їзду переможців» (XIV з'їзд ВКП(б), перетворений пізніше Сталіним у «з'їзд розстріляних»), а щоб почути від них довгоочікуване «кому ми винні, всім прощаємо». Формально, звичайно, усе виглядало в межах пристойності - не президент був викликаний до олігархів, а вони до нього, і розмовляв Ющенко з ними, як сказали пізніше його радники, з позицій президентського розуміння сильної держави. Це коли держава й олігархи - рівні партнери.
Може, воно й непогано б виглядало в інших політичних реаліях і навіть у чомусь цим реаліями відповідало. Наприклад, відразу після «помаранчевого» Майдану, де сам Ющенко називав олігархів бандитами, цілком можна було провести подібний захід, учасники якого, дійсно, були б у рівних умовах, в однакових, так би мовити, вагових категоріях: у Ющенко тоді був майже непорушний авторитет як усередині країни, таки за її межами, в «олігархів» - не стільки гроші (вони в них були й будуть завжди), скільки страх перед невідомим: а раптом «нова влада» почне зараз виконувати обіцянки, дані на Майдані, як почне трійця Луценко-Піскун-Турчинов (під керівництвом «польової атаманші» Тимошенко) засновувати справедливість... - загалом, варто серйозно поставитися до цієї самої зустрічі на «вищому рівні».
Зараз усе змінилося - і не на користь президента. В олігархів залишилися їхні гроші - але вони вже давно позбулися від страху перед «новою мітлою», спокійно повернулися із тривалих відпусток, а в президента ситуація - гірше не придумаєш: як говорив незабутній Остап Бендер, «вчення не створив, учнів розбазарив», в економіці й у громадській думці зріє щось неясне, нові закордонні друзі компліментами вже не обсипають, а вічні вороги-сусіди й зовсім підбадьорилися (про колишніх партнерів «по Майдану» краще взагалі не згадувати).
Примітно, що саме про цей «прорахунок» відкрито говорили й самі «бізнеси-партнери» нашої держави, запрошені на «саміт» з його главою: мовляв, от якби таку зустріч організувати місяців 9 тому, у січні-лютому... Коротше, п'ятничне всепрощення однозначно виглядало ознакою не сили, а слабості президента, а в його особі й держави, черговим «меморандумом», зміст якого полягає тільки в одному: нова влада розписується у власному безсиллі й зроблених помилках.
Про те, що не варто всерйоз приймати всі засвідчення й заклинання президента, видані їм протягом останніх місяців, яскраво свідчив і сам список запрошених бізнесменів. Сильний і свято шануючий Конституцію президент для початку розмови неодмінно поцікавився б, а що в його кабінеті серед представників великого бізнесу роблять народні депутати Пінчук, Клюєв, Бойко, Ландик, Ярославський, Суркіс, яким за законом на гарматний постріл не дозволено підходити до бізнесу. Але Віктора Андрійовича це не здивувало й навіть не збентежило. Гарант Конституції вже в котрий раз сів за стіл переговорів з порушниками законів. І явно погарячкував глава президентського секретаріату Рибачук, коли заявив за пару годин до розмови із промислово-фінансовими стовпами батьківщини, що зустріч ця стала можливою після відділення влади від бізнесу. А то, мовляв, раніше була повна шизофренія. Склад ходаків на Банкову показав, що шизофренія на місці.
Що ж стосується олігархів, ще недавно обвинувачуваних у розкраданні держави, то як учительський син Віктор Андрійович, звичайно ж, повинен знати, що бешкетників спочатку карають, а потім уже прощають. Безкарність же надихає на нові подвиги.
І судячи з того, що місцеві багатії вийшли із президентських посиденьок з видом начищених радянських п'ятаків, у них і далі все буде «у шоколаді». До речі, сам шоколадний король Порошенко на зустріч не прийшов, хоча міг би - зараз він ні при посаді, ні при депутатському мандаті. Але поклопотатися за інтереси великого бізнесу від родини президентського кума з'явився Порошенко-батько. Не приховував радості від спілкування із президентом і батько новопризначеного міністра охорони здоров'я начальник «Київміськбуду» Поляченко. З бізнесом у цій родині, зважаючи на це, теж усе буде в порядку.
Отже, неясні для олігархів 9 місяців, які знадобилися президентові (не безграмотній бабці Парасці, а професійному економістові!) для усвідомлення видатної «ролі великого бізнесу в житті суспільства», позаду. Можна нарешті видихнути спокійно й відновити порушену революційним Майданом ідилію у відносинах «любих друзів», що випадково й ненадовго опинилися по різні сторони барикад. Погралися й досить. Будь-яка роль, не властива натурі, стомлює. Роль уболівальника за народ - особливо. Народу багато. Та й проблем у нього тьма. Інша справа - 20 видатних внутрішніх інвесторів. Проблем ніяких, крім як вибити найвище благословення, і далі, говорячи словами Ющенка річної давності, грабувати країну.
Починаючи з минулої п'ятниці, держава з легкої руки президента починає піклуватися за великий бізнес. Зокрема, відмивати слово «олігарх» від негативного нальоту й вилучати його зі звичного для українців синонімічного ряду - бандити, злодії, кровожери-паразити й ін.
Багаті, звичайно, залишилися незадоволені, що їм довелося чекати цього просвітління в президентських мізках аж 9 місяців. Але добре хоч так. Може, на експропріації «Криворіжсталі» все й закінчиться. У всьому іншому олігархи одержали тверде слово - приналежну їм власність «не кантувати», слово «реприватизація» не згадувати навіть у сні й протягом місяця поставити на цьому питанні жирну крапку.
Домовилися порівняно швидко - всупереч похмурим прогнозам журналістів, що звикли до запізнень президента й багатогодинним очікуванням результатів зустрічей. У п'ятницю сам Ющенко говорив 2 години. Двадцятьом «чисто конкретним» хлопцям вистачило однієї години на всіх. А чого базар розводити - вимога у всіх одна: повернути борги з ПДВ і не чіпати нажите раніше непосильною працею народу. У відповідь на соціальні домагання президента (про створення нових робочих місць, 5 мільйонів яких Ющенко пообіцяв народу в запалі передвиборної боротьби) олігархи багатозначно сказали «угу». Що означає, може й створимо, якщо це буде вигідно для бізнесу. А просто так - ні! Ми ж вам не соцзабез. Тобто, буде попит - буде й пропозиція.
Властиво, так і повинне було бути, як же інакше? І про тих, що зібралися на Майдані торік, українців можна говорити що завгодно (хоч валянками «американськими» докоряти), але от мати їх за повних ідіотів не варто. Це ми до того, що всі ті гасла Віктора Андрійовича про «мільйони робочих місць» і тоді ніхто з «революціонерів» всерйоз не сприймав. Зараз і сам президент зрозумів, що «дурницю споров». Але якщо так, то лишається тільки чекати чергової фази прозріння Віктора Андрійовича. Пам'ятається, перед самою відставкою уряду Тимошенко президент кинув фразу, що в боротьбі за Нікопольський феросплавний зійшлися «дві банди». Ну, буває, погарячкував: у п'ятницю за одним столом, поруч із президентом, сиділи два «ватажки» цих «банд» - Пінчук і Коломойський - і якось обійшлося без наручників...
Головний висновок - він же - головна дороговказна ідея «саміту» - як у фінальному рефрені «Незакінченої п'єси для механічного піаніно»: «усе буде по-старому, усе буде по-старому»...
Хоча може бути, що ілюзії нашого дорогого президента про те, що його зворушливі прохання до бізнесменів - більш вагома річ, ніж об'єктивні економічні закони (у тому числі й зазначений вище закон попиту та пропозиції) розвіються в нього навіть раніше, ніж вся ця компанія збереться на чергову зустріч (а їх, начебто, обіцяно зробити регулярними).
Для цього досить Віктору Андрійовичу зайти в книгарню, розташовану в президентському секретаріаті, і самоособисто переконатися в універсальності зв'язування попит-пропозиція для будь-якого бізнесу - і чого коштують на цьому тлі його традиційні побажання: від процвітання народу до відродження національної культури й «духовності». Отож, у магазині, розташованому в офісі президента України, на пристойних розмірів торговельній площі НЕМАЄ НІ ОДНІЄЇ УКРАЇНСЬКОЇ КНИЖКИ. А навіщо їх туди везти й кому пропонувати, якщо в представників оновленої національно «свідомої» влади на чолі із глибоко моральним і не менш глибоко культурним президентом Ющенко українська книга просто НЕ КОРИСТУЄТЬСЯ ПОПИТОМ.
Це головна відповідь на питання, чому книгарня в президентському секретаріаті комплектують російські постачальники. І комплектують на славу! Жінки усе більше купують «Про смачну й здорову їжу» й «Фен-Шуй». Чоловікам ближче філософія. Симптоматично, але добре. Є в магазині поличка, на яку чоловіки теж поглядають із інтересом, але нишком і нічого не купують. Може, соромляться стороннього ока. А поличка ця - література про секс. Особливо заманливо виглядає книжечка з назвою «Секс і офіс». Поруч лежить щось на зразок Кама-сутри. Ну, ясна справа, який же секс у кабінетах, де вершаться долі великого європейського народу, без Кама-сутри? Суцільні незручності...
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Від «розділення» бізнесу й влади - до їх об'єднання!
Світ:
05101702e.jpg
На відміну від грізного Путіна, який спочатку провів «розширену» нараду з «акулами» російського бізнесу, а потім заховав за ґрати одного з її учасників (для науки всім іншим і для шикування їх по стійці струнко), Ющенко прийшов до самих заможних українців не для того, щоб улаштовувати ще один «римейк» на тему «з'їзду переможців» (XIV з'їзд ВКП(б), перетворений пізніше Сталіним у «з'їзд розстріляних»), а щоб почути від них довгоочікуване «кому ми винні, всім прощаємо». Формально, звичайно, усе виглядало в межах пристойності - не президент був викликаний до олігархів, а вони до нього, і розмовляв Ющенко з ними, як сказали пізніше його радники, з позицій президентського розуміння сильної держави. Це коли держава й олігархи - рівні партнери.
Може, воно й непогано б виглядало в інших політичних реаліях і навіть у чомусь цим реаліями відповідало. Наприклад, відразу після «помаранчевого» Майдану, де сам Ющенко називав олігархів бандитами, цілком можна було провести подібний захід, учасники якого, дійсно, були б у рівних умовах, в однакових, так би мовити, вагових категоріях: у Ющенко тоді був майже непорушний авторитет як усередині країни, таки за її межами, в «олігархів» - не стільки гроші (вони в них були й будуть завжди), скільки страх перед невідомим: а раптом «нова влада» почне зараз виконувати обіцянки, дані на Майдані, як почне трійця Луценко-Піскун-Турчинов (під керівництвом «польової атаманші» Тимошенко) засновувати справедливість... - загалом, варто серйозно поставитися до цієї самої зустрічі на «вищому рівні».
Зараз усе змінилося - і не на користь президента. В олігархів залишилися їхні гроші - але вони вже давно позбулися від страху перед «новою мітлою», спокійно повернулися із тривалих відпусток, а в президента ситуація - гірше не придумаєш: як говорив незабутній Остап Бендер, «вчення не створив, учнів розбазарив», в економіці й у громадській думці зріє щось неясне, нові закордонні друзі компліментами вже не обсипають, а вічні вороги-сусіди й зовсім підбадьорилися (про колишніх партнерів «по Майдану» краще взагалі не згадувати).
Примітно, що саме про цей «прорахунок» відкрито говорили й самі «бізнеси-партнери» нашої держави, запрошені на «саміт» з його главою: мовляв, от якби таку зустріч організувати місяців 9 тому, у січні-лютому... Коротше, п'ятничне всепрощення однозначно виглядало ознакою не сили, а слабості президента, а в його особі й держави, черговим «меморандумом», зміст якого полягає тільки в одному: нова влада розписується у власному безсиллі й зроблених помилках.
Про те, що не варто всерйоз приймати всі засвідчення й заклинання президента, видані їм протягом останніх місяців, яскраво свідчив і сам список запрошених бізнесменів. Сильний і свято шануючий Конституцію президент для початку розмови неодмінно поцікавився б, а що в його кабінеті серед представників великого бізнесу роблять народні депутати Пінчук, Клюєв, Бойко, Ландик, Ярославський, Суркіс, яким за законом на гарматний постріл не дозволено підходити до бізнесу. Але Віктора Андрійовича це не здивувало й навіть не збентежило. Гарант Конституції вже в котрий раз сів за стіл переговорів з порушниками законів. І явно погарячкував глава президентського секретаріату Рибачук, коли заявив за пару годин до розмови із промислово-фінансовими стовпами батьківщини, що зустріч ця стала можливою після відділення влади від бізнесу. А то, мовляв, раніше була повна шизофренія. Склад ходаків на Банкову показав, що шизофренія на місці.
Що ж стосується олігархів, ще недавно обвинувачуваних у розкраданні держави, то як учительський син Віктор Андрійович, звичайно ж, повинен знати, що бешкетників спочатку карають, а потім уже прощають. Безкарність же надихає на нові подвиги.
І судячи з того, що місцеві багатії вийшли із президентських посиденьок з видом начищених радянських п'ятаків, у них і далі все буде «у шоколаді». До речі, сам шоколадний король Порошенко на зустріч не прийшов, хоча міг би - зараз він ні при посаді, ні при депутатському мандаті. Але поклопотатися за інтереси великого бізнесу від родини президентського кума з'явився Порошенко-батько. Не приховував радості від спілкування із президентом і батько новопризначеного міністра охорони здоров'я начальник «Київміськбуду» Поляченко. З бізнесом у цій родині, зважаючи на це, теж усе буде в порядку.
Отже, неясні для олігархів 9 місяців, які знадобилися президентові (не безграмотній бабці Парасці, а професійному економістові!) для усвідомлення видатної «ролі великого бізнесу в житті суспільства», позаду. Можна нарешті видихнути спокійно й відновити порушену революційним Майданом ідилію у відносинах «любих друзів», що випадково й ненадовго опинилися по різні сторони барикад. Погралися й досить. Будь-яка роль, не властива натурі, стомлює. Роль уболівальника за народ - особливо. Народу багато. Та й проблем у нього тьма. Інша справа - 20 видатних внутрішніх інвесторів. Проблем ніяких, крім як вибити найвище благословення, і далі, говорячи словами Ющенка річної давності, грабувати країну.
Починаючи з минулої п'ятниці, держава з легкої руки президента починає піклуватися за великий бізнес. Зокрема, відмивати слово «олігарх» від негативного нальоту й вилучати його зі звичного для українців синонімічного ряду - бандити, злодії, кровожери-паразити й ін.
Багаті, звичайно, залишилися незадоволені, що їм довелося чекати цього просвітління в президентських мізках аж 9 місяців. Але добре хоч так. Може, на експропріації «Криворіжсталі» все й закінчиться. У всьому іншому олігархи одержали тверде слово - приналежну їм власність «не кантувати», слово «реприватизація» не згадувати навіть у сні й протягом місяця поставити на цьому питанні жирну крапку.
Домовилися порівняно швидко - всупереч похмурим прогнозам журналістів, що звикли до запізнень президента й багатогодинним очікуванням результатів зустрічей. У п'ятницю сам Ющенко говорив 2 години. Двадцятьом «чисто конкретним» хлопцям вистачило однієї години на всіх. А чого базар розводити - вимога у всіх одна: повернути борги з ПДВ і не чіпати нажите раніше непосильною працею народу. У відповідь на соціальні домагання президента (про створення нових робочих місць, 5 мільйонів яких Ющенко пообіцяв народу в запалі передвиборної боротьби) олігархи багатозначно сказали «угу». Що означає, може й створимо, якщо це буде вигідно для бізнесу. А просто так - ні! Ми ж вам не соцзабез. Тобто, буде попит - буде й пропозиція.
Властиво, так і повинне було бути, як же інакше? І про тих, що зібралися на Майдані торік, українців можна говорити що завгодно (хоч валянками «американськими» докоряти), але от мати їх за повних ідіотів не варто. Це ми до того, що всі ті гасла Віктора Андрійовича про «мільйони робочих місць» і тоді ніхто з «революціонерів» всерйоз не сприймав. Зараз і сам президент зрозумів, що «дурницю споров». Але якщо так, то лишається тільки чекати чергової фази прозріння Віктора Андрійовича. Пам'ятається, перед самою відставкою уряду Тимошенко президент кинув фразу, що в боротьбі за Нікопольський феросплавний зійшлися «дві банди». Ну, буває, погарячкував: у п'ятницю за одним столом, поруч із президентом, сиділи два «ватажки» цих «банд» - Пінчук і Коломойський - і якось обійшлося без наручників...
Головний висновок - він же - головна дороговказна ідея «саміту» - як у фінальному рефрені «Незакінченої п'єси для механічного піаніно»: «усе буде по-старому, усе буде по-старому»...
Хоча може бути, що ілюзії нашого дорогого президента про те, що його зворушливі прохання до бізнесменів - більш вагома річ, ніж об'єктивні економічні закони (у тому числі й зазначений вище закон попиту та пропозиції) розвіються в нього навіть раніше, ніж вся ця компанія збереться на чергову зустріч (а їх, начебто, обіцяно зробити регулярними).
Для цього досить Віктору Андрійовичу зайти в книгарню, розташовану в президентському секретаріаті, і самоособисто переконатися в універсальності зв'язування попит-пропозиція для будь-якого бізнесу - і чого коштують на цьому тлі його традиційні побажання: від процвітання народу до відродження національної культури й «духовності». Отож, у магазині, розташованому в офісі президента України, на пристойних розмірів торговельній площі НЕМАЄ НІ ОДНІЄЇ УКРАЇНСЬКОЇ КНИЖКИ. А навіщо їх туди везти й кому пропонувати, якщо в представників оновленої національно «свідомої» влади на чолі із глибоко моральним і не менш глибоко культурним президентом Ющенко українська книга просто НЕ КОРИСТУЄТЬСЯ ПОПИТОМ.
Це головна відповідь на питання, чому книгарня в президентському секретаріаті комплектують російські постачальники. І комплектують на славу! Жінки усе більше купують «Про смачну й здорову їжу» й «Фен-Шуй». Чоловікам ближче філософія. Симптоматично, але добре. Є в магазині поличка, на яку чоловіки теж поглядають із інтересом, але нишком і нічого не купують. Може, соромляться стороннього ока. А поличка ця - література про секс. Особливо заманливо виглядає книжечка з назвою «Секс і офіс». Поруч лежить щось на зразок Кама-сутри. Ну, ясна справа, який же секс у кабінетах, де вершаться долі великого європейського народу, без Кама-сутри? Суцільні незручності...
--------------------------------
В тему:
Сонячна революція
Новій владі стали довіряти майже так само, як і старій
Ахметов: більше немає слова «реприватизація»
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта