З чого все починалося, як виникла ідея їздити по маленьким містам з такими концертами?
Розумієте, є якісь оригінальні ідеї, які “висять” у повітрі до певного часу, а коли прийшов час, то вони можуть з’явитися у якоїсь певної людини. Ця акція є результатом постійних розмов, бесід між друзями. Їй передувало дуже багато зустрічей, багато розмов про якісь певні проблеми. Власне вже після помаранчевої революції, коли настав момент не розчарування, а якби момент стояння на місті, всі шукали, що треба робити. Ми почали докопуватися чому склалася така ситуація в Україні, чому люди не відчувають себе господарями на своїй власній землі. Українці в Україні відчувають себе, вибачте, людьми другого сорту, не всі правда, але основна маса. Бо якщо в Україні себе декларують етнічними українцями 78%, людей, це значить проблема не в інших якихось націях, які проживають на території нашої країни – ні, все таки сама більша проблема в нас самих. З комплексами завжди треба боротися.
Такі проблеми є і, скажемо, в таких великих містах, як Харків, Донецьк, Одеса, але ви все ж таки вибрали для своїх акцій маленькі містечка. Чому?
На наш погляд саме маленькі містечка менш зрусифіковані, і там люди більш “чисті”, до них легше “достукатися”, або привести якісь аргументи, які вони зрозуміють. Коли ми починали, то ще мали деякі сумніви, але після перших концертів наші плани стали більш чіткі. Дійсно саме в таких маленьких містечках, в яких живуть тисячі і десятки тисячі пересічних українців, і живе власне Україна. Україна зможе вижити саме завдяки їм, а не великим урбанізованим, зрусифікованим і космополітичним містам.
За цей час ви вже побували в багатьох містечках України – чи є на вашу думку різниця між ними, а в чому вони спільні? І чи є взагалі така спільність, духовна єдність в Україні, виходячи з аналізу своїх зустрічей у різних містечках?
Я сказав би так, що у них спільне те, що у них всюди живуть люди, які сприймають те, що ми намагаємося до них донести, Ми хочемо, щоб вони глянули з нашої точки зору, нашими очима на ці болючі теми, які вони може не сприймали до того. Радує, що таких людей дуже багато. Такі маленькі містечка саме тим відрізняються, що люди в них відчувають ближче до себе прес якоїсь невизначеної безликої тоталітарної машини, яка робить ситуацію в Україні, такою, якою вона є. Вони відчувають це так боляче, як і ми. Можливо люди у великих містах це не так помічають, бо в них є робота і тому подібне. А в маленьких містах ці проблеми дуже болючі.
Ну добре, а от різниця між західними та центральними містечками, взагалі північною і південною Україною - от якесь відчуття різниці, воно було, чи все-таки це єдина країна?
Ну звісно це єдина країна, немає взагалі разючих відмінностей. Єдине, що на західній Україні на мій особистий погляд люди більш активні. Навіть, якщо судити з участі в наших акціях. Наприклад, коли ми дали перший концерт в Костополі, то там по оцінкам міліції зібралося до 7000 людей. Ми їх теж називаємо учасниками акції - вони були не просто глядачами, слухачами, а учасниками акції. А от коли ми були в Яготині, там зібралось близько 4000 людей. В принципі це не свідчить ні про що, але сама активність, жива реакція на слова, які лунали зі сцени, все таки на заході була відвертіша.
А от зустріч із студентами – вони були лише під час останньої поїздки?
Ні. Це було всюди, крім Сміли і Фастова, бо там немає вищих учбових закладів. Наскільки я пам’ятаю, у Фастові є тільки профтехучилище, а в Смілі тільки технікум. І хоча ми хотіли щоб і у цих місцях теж були зустрічі, але нажаль там не було можливості це зробити. А відбувалися такі зустрічі всюди - в Лубнах, в Білий Церкві, в Умані, в Бердичеві. Але найкраще, точніше “живіше” це було в Умані. Там були майже самі студенти. А в Білій Церкві нам не вдалося. Була анонсована зустріч в залі приблизно на 400 чи 500 місць, але в той самий день в місті був пан Ющенко. Кучмизм живий, бо була якась рознарядка на всі громадські організації, щоб люди пішли туди, тому на зустріч з нами прийшло приблизно 30 чоловік. Тоді я сказав, що тепер знаю, кого ці питання цікавлять по справжньому.
Є така думка, що зараз іде революція, але не кривава, а в умах людей, в їхній свідомості. Перед кожною революцією завжди “ходили в народ”. Як ви вважаєте, наскільки ваша форма донесення до людей живого українського слова через пісню є більш дієвішою, ніж минулі такі крокі?
На мій погляд наша форма спілкування з людьми більш відверта. Чому? Тому, що ми не прикриваємося жодною політичною партією чи якоюсь рекламою маркою. Люди, що підтримують нас – роблять це чисто свідомо без потреби рекламувати себе. Власне тільки на таких засадах ми погоджуємось спрацювати. Звичайно, ж не з кім завгодно - у нас є свої моральні норми. І ми взагалі не хочемо мати нічого спільного з людьми, які не відповідають нашим моральним вимогам. І все-таки маю надію, що та форма, яку ми обрали є дуже дієва. Адже після кожного концерту відчувається дуже потужна реакція від людей які приходять на концерти, незалежно від віку - і від старших, і молодих, і зовсім юних. Відчуваємо досить потужну і правильну реакцію. Люди підходять до нас і дякують, що ми порушуємо такі теми. Така щира людська реакція підтримує в “лупанні цієї скали”. Ми маємо надію, що будемо боротися і поборемо. Але я не можу сказати, що ми обрали єдино правильну форму, і що вона є сама дієва. Будемо шукати далі.
Чи є у вас зворотній зв’язок, чи спілкуєтеся ви і далі з людьми з тих містечок, які ви відвідали, і чи відомі вам наслідки ваших заходів?
Так, так. У нас є сайт, ми його відкрили нещодавно, перед поїздкою на перший концерт, так що у нас не було спочатку навіть часу ним займатися серйозно. Зараз на ньому вже є якісь форум, люди пишуть свої відгуки. Також ми слідкуємо за місцевою пресою. Люди, які допомагали нам на місцях – ми називаємо їх нашими координаторами – час від часу нам дзвонять, присилають місцеві газети, повідомляють про наслідки нашої акції. Я думаю, що це буде набирати більших обертів, бо є дуже багато людей, якім не достатньо того, що вони почули в один даний вечір, на одному концерті. Вони хочуть продовжити спілкування на болючі теми, що турбують їх щоденно.
А от конкретно в тих містечках, в яких ви побували, є яскраві приклади того, що щось таки змінилося після концертів?
Різко нічого не змінюється, але навіть, якщо з тисячі слухачів хоча б десяток людей після нашої акції будуть зовсім по іншому сприймати деякі, звичні до цього речі, це вже буде дуже великій успіх.
А конкретні приклади... Ось в Умані Сашко Положинський зі сцени сказав, що от у вас таке славне українське місто Умань, а тут на центральній площі стоїть пам’ятник не Гонті із Залізняком, не славним гайдамакам чи героям Холодного Яру – а Леніну, такий не однозначний і не зрозумілий символ. Після цього один із місцевих чиновників підійшов до нас і сказав: передайте Сашку: хай так не говорить, бо у нас місто студентське, а студенти вже таке виробляли – вже й фарбою пам’ятник обливали, а так ще знесуть його завтра. Я кажу: і правильно, зараз передам Сашку, щоб він ще раз сказав, щоб знесли отой пам’ятник.
Звичайно, не можна сказати, що це якісь зрушення, але маленькі крокі все-таки є. Я так думаю, що наші ідеї знайдуть своїх людей.
А чи плануєте ви випуск дисків і касет своїх концертів, які б продавалися по маленьким містечкам України, бо живий концерт це добре, але не завжди артисти можуть їздить на подібні гастролі?
Була така ідея, але ми від неї поки що відмовилися, бо це вже виходить якась комерційна діяльність. Ми знімали свої концерти на відео і десь в середині січня будуть готові диски з акцією в Костополі. У нас вже є домовленість з однією фірмою, яка буде розсилати ці диски безкоштовно на ряд регіональних телекомпаній для безкоштовної трансляції. Яготинська акція теж знята на відео, і ми плануємо зробити документальний фільм про акцію. Будемо шукати можливості безкоштовно розмістити його на якихось телеканалах. Хоча для таких нормальних речей в Україна чомусь є дуже велика протидія. От я вже з цим зіткнувся - це досить дивно і досить страшно.
І декілька слів про плани на майбутнє. Тобто ви збираєтеся продовжувати ці акції, ви збираєтеся їздити по містечкам? Чи є думка відвідати ти містечка, в яких ви вже були?
В ті містечка в яких ми вже були нас запрошують знову. Є листи в Інтернеті, чому ви поїхали туди, а не туди? Нажаль, поки що спочатку люди сприймають ці акції, як просто концерти. Але це ставлення змінюється, коли вони на них побувають.
Є стратегічний план взагалі повністю змінити Україну, зробити її нормальною цивілізованою країною. А наступні акції будемо продовжувати далі, поки не відпаде в них потреба . Надіюсь, що це станеться досить скоро.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Українізація України триває
Світ:
05113005s.jpg
Розумієте, є якісь оригінальні ідеї, які “висять” у повітрі до певного часу, а коли прийшов час, то вони можуть з’явитися у якоїсь певної людини. Ця акція є результатом постійних розмов, бесід між друзями. Їй передувало дуже багато зустрічей, багато розмов про якісь певні проблеми. Власне вже після помаранчевої революції, коли настав момент не розчарування, а якби момент стояння на місті, всі шукали, що треба робити. Ми почали докопуватися чому склалася така ситуація в Україні, чому люди не відчувають себе господарями на своїй власній землі. Українці в Україні відчувають себе, вибачте, людьми другого сорту, не всі правда, але основна маса. Бо якщо в Україні себе декларують етнічними українцями 78%, людей, це значить проблема не в інших якихось націях, які проживають на території нашої країни – ні, все таки сама більша проблема в нас самих. З комплексами завжди треба боротися.
Такі проблеми є і, скажемо, в таких великих містах, як Харків, Донецьк, Одеса, але ви все ж таки вибрали для своїх акцій маленькі містечка. Чому?
На наш погляд саме маленькі містечка менш зрусифіковані, і там люди більш “чисті”, до них легше “достукатися”, або привести якісь аргументи, які вони зрозуміють. Коли ми починали, то ще мали деякі сумніви, але після перших концертів наші плани стали більш чіткі. Дійсно саме в таких маленьких містечках, в яких живуть тисячі і десятки тисячі пересічних українців, і живе власне Україна. Україна зможе вижити саме завдяки їм, а не великим урбанізованим, зрусифікованим і космополітичним містам.
За цей час ви вже побували в багатьох містечках України – чи є на вашу думку різниця між ними, а в чому вони спільні? І чи є взагалі така спільність, духовна єдність в Україні, виходячи з аналізу своїх зустрічей у різних містечках?
Я сказав би так, що у них спільне те, що у них всюди живуть люди, які сприймають те, що ми намагаємося до них донести, Ми хочемо, щоб вони глянули з нашої точки зору, нашими очима на ці болючі теми, які вони може не сприймали до того. Радує, що таких людей дуже багато. Такі маленькі містечка саме тим відрізняються, що люди в них відчувають ближче до себе прес якоїсь невизначеної безликої тоталітарної машини, яка робить ситуацію в Україні, такою, якою вона є. Вони відчувають це так боляче, як і ми. Можливо люди у великих містах це не так помічають, бо в них є робота і тому подібне. А в маленьких містах ці проблеми дуже болючі.
Ну добре, а от різниця між західними та центральними містечками, взагалі північною і південною Україною - от якесь відчуття різниці, воно було, чи все-таки це єдина країна?
Ну звісно це єдина країна, немає взагалі разючих відмінностей. Єдине, що на західній Україні на мій особистий погляд люди більш активні. Навіть, якщо судити з участі в наших акціях. Наприклад, коли ми дали перший концерт в Костополі, то там по оцінкам міліції зібралося до 7000 людей. Ми їх теж називаємо учасниками акції - вони були не просто глядачами, слухачами, а учасниками акції. А от коли ми були в Яготині, там зібралось близько 4000 людей. В принципі це не свідчить ні про що, але сама активність, жива реакція на слова, які лунали зі сцени, все таки на заході була відвертіша.
А от зустріч із студентами – вони були лише під час останньої поїздки?
Ні. Це було всюди, крім Сміли і Фастова, бо там немає вищих учбових закладів. Наскільки я пам’ятаю, у Фастові є тільки профтехучилище, а в Смілі тільки технікум. І хоча ми хотіли щоб і у цих місцях теж були зустрічі, але нажаль там не було можливості це зробити. А відбувалися такі зустрічі всюди - в Лубнах, в Білий Церкві, в Умані, в Бердичеві. Але найкраще, точніше “живіше” це було в Умані. Там були майже самі студенти. А в Білій Церкві нам не вдалося. Була анонсована зустріч в залі приблизно на 400 чи 500 місць, але в той самий день в місті був пан Ющенко. Кучмизм живий, бо була якась рознарядка на всі громадські організації, щоб люди пішли туди, тому на зустріч з нами прийшло приблизно 30 чоловік. Тоді я сказав, що тепер знаю, кого ці питання цікавлять по справжньому.
Є така думка, що зараз іде революція, але не кривава, а в умах людей, в їхній свідомості. Перед кожною революцією завжди “ходили в народ”. Як ви вважаєте, наскільки ваша форма донесення до людей живого українського слова через пісню є більш дієвішою, ніж минулі такі крокі?
На мій погляд наша форма спілкування з людьми більш відверта. Чому? Тому, що ми не прикриваємося жодною політичною партією чи якоюсь рекламою маркою. Люди, що підтримують нас – роблять це чисто свідомо без потреби рекламувати себе. Власне тільки на таких засадах ми погоджуємось спрацювати. Звичайно, ж не з кім завгодно - у нас є свої моральні норми. І ми взагалі не хочемо мати нічого спільного з людьми, які не відповідають нашим моральним вимогам. І все-таки маю надію, що та форма, яку ми обрали є дуже дієва. Адже після кожного концерту відчувається дуже потужна реакція від людей які приходять на концерти, незалежно від віку - і від старших, і молодих, і зовсім юних. Відчуваємо досить потужну і правильну реакцію. Люди підходять до нас і дякують, що ми порушуємо такі теми. Така щира людська реакція підтримує в “лупанні цієї скали”. Ми маємо надію, що будемо боротися і поборемо. Але я не можу сказати, що ми обрали єдино правильну форму, і що вона є сама дієва. Будемо шукати далі.
Чи є у вас зворотній зв’язок, чи спілкуєтеся ви і далі з людьми з тих містечок, які ви відвідали, і чи відомі вам наслідки ваших заходів?
Так, так. У нас є сайт, ми його відкрили нещодавно, перед поїздкою на перший концерт, так що у нас не було спочатку навіть часу ним займатися серйозно. Зараз на ньому вже є якісь форум, люди пишуть свої відгуки. Також ми слідкуємо за місцевою пресою. Люди, які допомагали нам на місцях – ми називаємо їх нашими координаторами – час від часу нам дзвонять, присилають місцеві газети, повідомляють про наслідки нашої акції. Я думаю, що це буде набирати більших обертів, бо є дуже багато людей, якім не достатньо того, що вони почули в один даний вечір, на одному концерті. Вони хочуть продовжити спілкування на болючі теми, що турбують їх щоденно.
А от конкретно в тих містечках, в яких ви побували, є яскраві приклади того, що щось таки змінилося після концертів?
Різко нічого не змінюється, але навіть, якщо з тисячі слухачів хоча б десяток людей після нашої акції будуть зовсім по іншому сприймати деякі, звичні до цього речі, це вже буде дуже великій успіх.
А конкретні приклади... Ось в Умані Сашко Положинський зі сцени сказав, що от у вас таке славне українське місто Умань, а тут на центральній площі стоїть пам’ятник не Гонті із Залізняком, не славним гайдамакам чи героям Холодного Яру – а Леніну, такий не однозначний і не зрозумілий символ. Після цього один із місцевих чиновників підійшов до нас і сказав: передайте Сашку: хай так не говорить, бо у нас місто студентське, а студенти вже таке виробляли – вже й фарбою пам’ятник обливали, а так ще знесуть його завтра. Я кажу: і правильно, зараз передам Сашку, щоб він ще раз сказав, щоб знесли отой пам’ятник.
Звичайно, не можна сказати, що це якісь зрушення, але маленькі крокі все-таки є. Я так думаю, що наші ідеї знайдуть своїх людей.
А чи плануєте ви випуск дисків і касет своїх концертів, які б продавалися по маленьким містечкам України, бо живий концерт це добре, але не завжди артисти можуть їздить на подібні гастролі?
Була така ідея, але ми від неї поки що відмовилися, бо це вже виходить якась комерційна діяльність. Ми знімали свої концерти на відео і десь в середині січня будуть готові диски з акцією в Костополі. У нас вже є домовленість з однією фірмою, яка буде розсилати ці диски безкоштовно на ряд регіональних телекомпаній для безкоштовної трансляції. Яготинська акція теж знята на відео, і ми плануємо зробити документальний фільм про акцію. Будемо шукати можливості безкоштовно розмістити його на якихось телеканалах. Хоча для таких нормальних речей в Україна чомусь є дуже велика протидія. От я вже з цим зіткнувся - це досить дивно і досить страшно.
І декілька слів про плани на майбутнє. Тобто ви збираєтеся продовжувати ці акції, ви збираєтеся їздити по містечкам? Чи є думка відвідати ти містечка, в яких ви вже були?
В ті містечка в яких ми вже були нас запрошують знову. Є листи в Інтернеті, чому ви поїхали туди, а не туди? Нажаль, поки що спочатку люди сприймають ці акції, як просто концерти. Але це ставлення змінюється, коли вони на них побувають.
Є стратегічний план взагалі повністю змінити Україну, зробити її нормальною цивілізованою країною. А наступні акції будемо продовжувати далі, поки не відпаде в них потреба . Надіюсь, що це станеться досить скоро.
----------------------------------------------------
В тему:
Українізація провінції
“Ні – Малоросії, зробимо країну Україною!”
Проект Сенсар: мова, одяг, Лінукс
Мова і війна
Чи буває козацький рок? Так!
Офіційний сайт акції “Не будь байдужим!”
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта