Завершився черговий етап акції “Не будь байдужим!”. Цього разу акцію побачили містечка Центральної України: Лубни, Сміла, Біла Церква, Фастів, Умань, Бердичів. В Умані за дійством спостерігав представник “Преходу-IV”.
Запам’ятають цю подію надовго. Ще б пак! До сонного провінційного містечка завітав цілий десант популярних українських виконавців.
Ще вдень організатори акції провели зустріч зі студентами Уманського державного педагогічного університету. Темою розмови була сама акція: її мета, організатори, плани тощо. Зустріч відбувалась в актовому залі університету. Причому учасники свідомо відмовились від мікрофонів – дискусія вийшла дуже жива, відверта, а часом навіть жорстка. Студентів цікавило все пов’язане з акцією, але головне питання було: Що робити? Так, ми також хочемо жити не в колоніальній Малоросії, а в чудовій країні Україні. І ми хочемо щось зробити, але що?
А відповідь проста: Ставайте українцями. Можете це робити маленькими кроками, але робіть. Для старту, прямо з цього моменту починайте говорити не російською, не суржиком, а українською мовою. Бо якщо не буде носіїв мови, то вона помре. А разом з нею зникне нація. І ваші нащадки будуть питати батьків: “А хто це такі були – українці?” Чи цього ви хочете?
Не купуйте російськомовних газет і журналів. Бо ж своїми грошима ви живите їх, допомагаєте й дали русифіковувати свою землю, перетворювати її на чужу колонію.
Не будьте байдужими, коли паплюжать вашу історію. Чому у вас в Умані стільки вулиць названо на честь катів українського народу, а ви це спокійно сприймаєте?
Купуйте товари українських виробників, дотримуйтесь правила: “Свій до свого по своє”.
Після понад годинної розмови дійство перенеслось до міського палацу культуру. Оце вже була подія! Зал був набитий вщент. Ті, кому не вистачило місць, стояли вздовж стін, біля дверей, на балконі. Практично всі відвідувачі були дуже молоді – від 17 до 24 років. Особливо живописні були три красуні 18-19 років, які з’явились на концерт у вишиванках і захопили місця у першому ряді. Але вже незабаром після початку концерту не витримали і почали танцювати у проході разом з іншими. І так протанцювали майже всі 4 години.
Ведучі концерту Валерій Умрихін та Сашко Положинський розповідали молоді про необхідність починати добрі справи із себе. Про те, як вони самі долали нерозуміння “рускоязичних” знайомих, коли свідомо починали говорити постійно українською мовою. Питали, чому в Умані на центральній площі стоїть пам’ятник не Гонті із Залізняком, не Тарасові Шевченку, не козакам, гайдамакам, повстанцям – а коротуну в кепці, який ненавидів Україну, який надсилав в Україну загони грабіжників-“продотрядовцев”, який розрахувався Україною з німцями, який приніс Україні режим, що знищив мільйони її синів та дочок. Чому стоїть такий пам’ятник, а молоді уманчани це спокійно сприймають, не виходять на мітинги, не пишуть листи протесту, не ініціюють громадської дискусії?
Питали у молоді, що вони знають про Холодний Яр, який розташований не так далеко, про гайдамаків, які діяли саме тут. Закликали почати ставати українцями.
А виступи гуртів наочно доводили, що українські музичні колективи – це круто! Зал постійно вибухав оплесками, радісними вигуками, сміхом над жартами виконавців. Та як можна залишатись спокійним, коли відбувається таке! Як не почати пишатись рідним краєм, коли фольклорний гурт “Гуляйгород” виконує пісню “Ой, на горі...”, яку всі знають з дитинства ще по радянському мультфільму “Жил-был пёс”, і яку, виявляється було записано саме на Черкащині. Коли узнаєш, що слова найвідомої пісні “Мотор’ролли” “Хочеш, я твоїм кольором буду” написала дівчина саме з Умані.
Як не влаштувати овації Володимирові Кушпету та Сергієві Захарцю, які за допомогою лише двох інструментів – старосвітської ліри та старосвітської бандури – заводили зал не гірше за зірок рок-н-ролу.
Як можна всидіти на місці під запальні ритми гуртів “Скай” та “Флайза”. Як не танцювати, коли жваві украбілісти з рівненського “От Вінта” грають супер-оптимістичний рок-н-рол, та ще супроводжують це феєрверками, а перед кожною піснею читають віршований епіграф, від якого зал просто вибухає сміхом.
Після концерту учасникам довелось ще надовго затриматись, щоб роздати бажаючим автографи.
Звичайно, ми не маємо ілюзій, що вже наступного дня все змініться. Але після такої встряски молоді люди виходили із палацу культури вже іншими. Деякі вже завтра почнуть розмовляти виключно українською і діяти за принципом “Врятуй Україну, і вона врятує тебе!”. Деякі ще будуть вагатись, але під впливом більш активних теж почнуть щось робити. А за цими молодими людьми майбутнє. Значить, є надія.
P.S. Як повідомив власник музичної крамниці в Лубнах, наступного дня після акції у нього скупили всі запаси касет та компакт-дисків із записами учасників акції. Довелось терміново запрошувати своїх постачальників, щоб привезли ще.
А після концерту в Умані про пам’ятник Леніну заговорили в міськдержадміністрації. Деякі (хоча й не всі) чиновники усвідомили, що якщо не демонтувати пам’ятник офіційно, то в якійсь момент молодь демонтує його самостійно. Тож може не варто цього чекати.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Українізація провінції
Світ:
Завершився черговий етап акції “Не будь байдужим!”. Цього разу акцію побачили містечка Центральної України: Лубни, Сміла, Біла Церква, Фастів, Умань, Бердичів. В Умані за дійством спостерігав представник “Преходу-IV”.
05113005s.jpg
Запам’ятають цю подію надовго. Ще б пак! До сонного провінційного містечка завітав цілий десант популярних українських виконавців.
Ще вдень організатори акції провели зустріч зі студентами Уманського державного педагогічного університету. Темою розмови була сама акція: її мета, організатори, плани тощо. Зустріч відбувалась в актовому залі університету. Причому учасники свідомо відмовились від мікрофонів – дискусія вийшла дуже жива, відверта, а часом навіть жорстка. Студентів цікавило все пов’язане з акцією, але головне питання було: Що робити? Так, ми також хочемо жити не в колоніальній Малоросії, а в чудовій країні Україні. І ми хочемо щось зробити, але що?
А відповідь проста: Ставайте українцями. Можете це робити маленькими кроками, але робіть. Для старту, прямо з цього моменту починайте говорити не російською, не суржиком, а українською мовою. Бо якщо не буде носіїв мови, то вона помре. А разом з нею зникне нація. І ваші нащадки будуть питати батьків: “А хто це такі були – українці?” Чи цього ви хочете?
Не купуйте російськомовних газет і журналів. Бо ж своїми грошима ви живите їх, допомагаєте й дали русифіковувати свою землю, перетворювати її на чужу колонію.
Не будьте байдужими, коли паплюжать вашу історію. Чому у вас в Умані стільки вулиць названо на честь катів українського народу, а ви це спокійно сприймаєте?
Купуйте товари українських виробників, дотримуйтесь правила: “Свій до свого по своє”.
Після понад годинної розмови дійство перенеслось до міського палацу культуру. Оце вже була подія! Зал був набитий вщент. Ті, кому не вистачило місць, стояли вздовж стін, біля дверей, на балконі. Практично всі відвідувачі були дуже молоді – від 17 до 24 років. Особливо живописні були три красуні 18-19 років, які з’явились на концерт у вишиванках і захопили місця у першому ряді. Але вже незабаром після початку концерту не витримали і почали танцювати у проході разом з іншими. І так протанцювали майже всі 4 години.
Ведучі концерту Валерій Умрихін та Сашко Положинський розповідали молоді про необхідність починати добрі справи із себе. Про те, як вони самі долали нерозуміння “рускоязичних” знайомих, коли свідомо починали говорити постійно українською мовою. Питали, чому в Умані на центральній площі стоїть пам’ятник не Гонті із Залізняком, не Тарасові Шевченку, не козакам, гайдамакам, повстанцям – а коротуну в кепці, який ненавидів Україну, який надсилав в Україну загони грабіжників-“продотрядовцев”, який розрахувався Україною з німцями, який приніс Україні режим, що знищив мільйони її синів та дочок. Чому стоїть такий пам’ятник, а молоді уманчани це спокійно сприймають, не виходять на мітинги, не пишуть листи протесту, не ініціюють громадської дискусії?
Питали у молоді, що вони знають про Холодний Яр, який розташований не так далеко, про гайдамаків, які діяли саме тут. Закликали почати ставати українцями.
А виступи гуртів наочно доводили, що українські музичні колективи – це круто! Зал постійно вибухав оплесками, радісними вигуками, сміхом над жартами виконавців. Та як можна залишатись спокійним, коли відбувається таке! Як не почати пишатись рідним краєм, коли фольклорний гурт “Гуляйгород” виконує пісню “Ой, на горі...”, яку всі знають з дитинства ще по радянському мультфільму “Жил-был пёс”, і яку, виявляється було записано саме на Черкащині. Коли узнаєш, що слова найвідомої пісні “Мотор’ролли” “Хочеш, я твоїм кольором буду” написала дівчина саме з Умані.
Як не влаштувати овації Володимирові Кушпету та Сергієві Захарцю, які за допомогою лише двох інструментів – старосвітської ліри та старосвітської бандури – заводили зал не гірше за зірок рок-н-ролу.
Як можна всидіти на місці під запальні ритми гуртів “Скай” та “Флайза”. Як не танцювати, коли жваві украбілісти з рівненського “От Вінта” грають супер-оптимістичний рок-н-рол, та ще супроводжують це феєрверками, а перед кожною піснею читають віршований епіграф, від якого зал просто вибухає сміхом.
Як не співати всім залом разом з “Мотор’роллою” “Хочеш, я твоїм кольором буду”, або з “Тартаком” “Ні, ні я не ту кохав...”.
Після концерту учасникам довелось ще надовго затриматись, щоб роздати бажаючим автографи.
Звичайно, ми не маємо ілюзій, що вже наступного дня все змініться. Але після такої встряски молоді люди виходили із палацу культури вже іншими. Деякі вже завтра почнуть розмовляти виключно українською і діяти за принципом “Врятуй Україну, і вона врятує тебе!”. Деякі ще будуть вагатись, але під впливом більш активних теж почнуть щось робити. А за цими молодими людьми майбутнє. Значить, є надія.
P.S. Як повідомив власник музичної крамниці в Лубнах, наступного дня після акції у нього скупили всі запаси касет та компакт-дисків із записами учасників акції. Довелось терміново запрошувати своїх постачальників, щоб привезли ще.
А після концерту в Умані про пам’ятник Леніну заговорили в міськдержадміністрації. Деякі (хоча й не всі) чиновники усвідомили, що якщо не демонтувати пам’ятник офіційно, то в якійсь момент молодь демонтує його самостійно. Тож може не варто цього чекати.
----------------------------------------------------
В тему:
“Ні – Малоросії, зробимо країну Україною!”
Мова і війна
Проект Сенсар: мова, одяг, Лінукс
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта