Небагато немало — 600 прихожан з понад 1000 жителів села Станків, що на Стрийщині, вийшли на хресний хід «Похорони алкоголізму». Вони зупинялися біля кожної хати, де торгували горілкою, і молилися, щоб навернути продавців на покаяння та добрі справи. А потім утворили символічну могилу. В яму кинули пляшки з горілкою і зробили насип. Хтось сказав: «Ось побачите — пияки вночі прийдуть та викопають пляшки...» — і тоді пляшки побили, а на насипу встановили напис: «Бог є любов».
Коли перший раз розповідав отець Ігор Гилецький про свою антиалкогольну діяльність, з нього жартували, бувало й таке, що насміхалися навіть священики, дехто з людей складав про нього анекдоти. А він вперто своє робив! Постановив, що 7 числа кожного місяця о сьомій годині вечора всі прихожани церкви молитимуться за тих, що не можуть позбутися залежності: споживають надміру горілку чи вживають наркотики, або кого захопила новомодна пристрасть — ігрові автомати. А що поробиш, як на 289 дворів аж у 30 хатах можна було вільно горілку придбати?! Хоча Гилецькому навіть погрожували...
«Нещодавно до мене підійшла жінка, — признається отець Ігор, — і питає: «Не впізнаєте мене, отче?» — «Ні!» — «Та це ж я, Ольга, ви ж біля моєї хати молилися, щоб я горілкою не торгувала. Пам’ятаєте, як я плакала тоді, а тепер задоволена — роботу знайшла, не п’ю, ніби нове життя зачалося...»
А жінка дійсно помолодшала, ніби віджила. «Мене така радість охопила! Для мене це стало ще одним свідченням того, що правильно роблю, що є результати. В моєму селі вже 10 колишніх пияків заприсяглися, що не питимуть, і поки даному слову вірні.
Ви, певно, знаєте, що митрополит Андрій в лютому 1930 року виступив з відозвою. Ось вона, читайте: «Український народе! ...Чи не чуєш щодня про злочини, убивства, крадіжки та розбої, яких допускаються старі й молоді напідпитку?
Чи не знаєш, що батьки-п’яниці приводять на світ тупоумних дітей, ідіотів, епілептиків, сухотників або із вродженим нахилом до злочинності?
Найвищий час схаменутися та глянути у вічі сумній дійсності. Треба вже раз пізнати цю невмолиму правду, що сила одиниці та всього народу лежить у тверезості, що коли хочемо діждатися кращого життя, то мусимо виповісти нещадну боротьбу алкогольним напоям і їхнiм розсадникам — корчмам.
Тому проголошуємо цього року, як і кожного, місяць лютий — місяцем боротьби з алкоголем та корчмами.
Нехай кожен почне від самого себе! Зрічемося вживати тої отрути та перестаньмо силувати до неї других!
«...Не словом, а прикладом докажімо, що ми є живим великим народом, що хоче кращої будуччини та вміє до неї змагати!»
Що тут казати, — стільки років пройшло, а ніби для сьогоднішньої України написано».
Так, вірно сказано. І свідчення того трапляються на кожному кроці. Практично кожен другий чоловік, що підсідав в автобус сільською дорогою, був напідпитку.
«В УКРАЇНІ БАГАТО ЛЮДЕЙ ЗАЦІКАВЛЕНІ ЩОБ НАРОД ПИВ»
Дивилася на них і згадала про маленьку брошуру, колись подаровану мені Василем Лабою, самобутнім етнографом, що стисло, однак просто досконало виклав історію розвитку руху тверезості на Галичині у ХVIII—ХХ століттях. Ще донедавна ця боротьба з пияцтвом належала до численних «білих плям» в історії українського народу. Тоді, в 2000-му, коли брошура тільки вийшла, Василь Лаба мріяв, що практична користь від його дослідження буде великою, що стане воно своєрідним «букварем» для нової потужної антиалкогольної хвилі.
Та через п’ять років по тому, коли ми з ним спілкувалися, він вже мав інакший настрій. Зневірений та розчарований у всьому, він казав: «Та вам навіть не дадуть статтю надрукувати. Адже в нашій державі забагато людей зацікавлені в тому, щоб народ пив. Надто це великі прибутки...» Каюсь, я тоді не написала, зараз же згадка про дослідження, що випливла з глибин пам’яті після розмови з отцем Ігорем Гилецьким, переросла у впевненість — не просто актуальна, болючо-вразлива це тема.
За підрахунками ВООЗ, повне пошкодження генофонду народу настає вже при обсязі виробництва алкоголю вісім літрів на душу населення на рік (за Горбачова цей показник досяг 10 літрів). Нині наша офіційна статистика, що не враховує колосальний тіньовий алкогольний ринок, говорить про понад 13 літрів!
Судячи з архівних досліджень, така картина виникала і в ХIХ, і в ХХ століттях. І тоді на захист свого духовного здоров’я ставав простий народ. «На Великдень 1910 року вся громада села Яричі на Стрийщині на заклик о. Кордуби присягнула не вживати горілки протягом шести років, а також не заходити у корчму за будь-яким товаром. Невдовзі на місці корчми постала школа та каплиця. А на торжество посвячення місця під будівництво прибуло близько 2000 осіб з сусідніх сіл».
РУХ ТВЕРЕЗОСТІ
...У 1911-му громада села Пониква вирішила бойкотувати корчму під страхом штрафу — 10 крон, накладених на порушників. У селі Добрівляни Жидачівського повіту корчма стояла якраз навпроти школи, і селяни розпочали свого роду психологічну війну проти корчмаря — шумом та криками не давали йому вночі спати. Але на його прохання Жидачівське староство прислало в село чотирьох жандармів, та це волі селян не зламало і корчмар все одно мусив виїхати з села, бо не мав там жодних прибутків.
Не можна стверджувати, що рух тверезості виник спонтанно. На початку ХХ століття цей рух значною мірою очолювало товариство «Відродження», організаторами якого ставали часто представники сільської інтелігенції. Хоча серед архівних документів зберігся статут антиалкогольного гуртка «Поступ», що виник восени 1906 року в селі Пороги Богородчанського повіту. Під статутом стоять підписи 12 селян і саме вони, вочевидь стали засновниками першого на Галичині українського світського товариства такого типу.
Що стосується організаційних моментів, узаконення руху, то 1—2 лютого у Львові відбувся перший Український освітньо-господарський конгрес, на якому були виголошені чотири антиалкогольні доповіді. Виступили письменник та адвокат Андрій Чайковський, Іван Раковський, о. Теодозій Лежогубський та студент Володимир Держирука. Останній був відомий громаді як перекладач з німецької та видавець брошури «Боротьба з алкоголем» Матті Геленіуса та Аллі Триг-Триг Геленіус.
А вже 14 лютого 1909 року було офіційно засноване у Львові антиалкогольне товариство «Відродження», статут якого склав вчитель Олександр Гарасевич. Вплив товариства поширився з дивовижною швидкістю. Вже через пару місяців 700 галицьких громад висловилися проти корчем на своїх територіях. 11 листопада 1908 року на стадіоні «Сокіл» відбувся мітинг, учасники якого ухвалили кілька вимог до влади: закрити частину шинків, розпочати боротьбу з алкоголізмом, а в місті заборонити продаж алкогольних напоїв після шостої години вечора перед святами та неділею, а також до шостої години ранку після неділі.
Була видана й листівка « Чого хоче товариство «Відродження». А хотіло товариство, щоб цілий український народ не пропивав щорічно понад 100 млн. крон, але щоби ті гроші зложив до товариства на поборюванє алкоголізму, на цілі просвітні, культурні та економічні.
— Щоби неділі та свята святкував, як годиться, і перестав затравлювати себе, рідню і найблизших.
— Щоби отрійливі напитки не втручували рік-річно тисячі нещасних наших приятелів, братів і сестер до тюрм, шпиталів, в могилу, але щоби кожен цінив життє, майно і честь.
...тільки через цілковиту повздерженість, через направу обичаїв, піднесення просвіти, фізичної і духовної культури веде дорога до самостійної, незавісімої України».
Виступаючи в галицькому сеймі 23 лютого 1866 року, посол С. Качала із сумом стверджував: «Нині намножено шинків без числа по полях, по лісах і по селах, що не міра. Навіть по селах маленьких, де донедавна ледве був шинок, нині потроїлося, так же і по хатах хлопських шинки закладаються без перешкоди». (Чи не здається вам, що значну подібність до тамтешньої ситуації можна знайти і сьогодні?).
Митрополит Йосиф Сембратович 3 квітня 1874 року звернувся до народу з посланням «Про високу гідність людини». За його ж проханням Папа Пій IХ надав «Братствам тверезості» духовних пільг, і такі братства почали відновлюватися. (За архівними даними, братства зароджуватися ще в 40-х роках ХIХ століття, спочатку при костелах та церквах). Те, що для такої активної боротьби були серйозні підстави, свідчить і такий факт: за підрахунками Навроцького, на Галичині щороку випивали в середньому на душу по 26 літрів горілки, а одна корчма припадала на 233 особи.
Митрополича консисторія 29 жовтня 1872 року дозволила проводити у Львівській єпархії духовні місії проти пияцтва, що виливалися в багатотисячні зібрання селян. Священики проголошували довгі промови проти пияцтва, влаштовувалися символічні похорони горілки, встановлювалися пам’ятні хрести тверезості. Селяни у ці дні масово складали присяги тверезості. Їм вручалися «Грамоти братства воздержаности» або брошури «Меч духовний». Лише з кінця 1874 року до середини 1875 гобуло роздано три тиражі — 45 тисяч примірників «Грамоти», видрукованої в друкарні Ставропігійського інституту. У травні 1875 року галицький сейм під тиском громадськості прийняв закон проти пияцтва, за яким затриманих у громадських місцях пияків карали штрафом 5 ринських або арештом до трьох діб. Призначалися штрафи і для шинкарів — за споювання підлітків, продаж горілки особам у нетверезому стані та продаж поза корчмою.
Треба сказати, що влада завжди виявляла суперечливі наміри. Наприкінці березня 1901 року у Відні розпочав свою роботу антиалкогольний конгрес, і його почесний президент, австрійський міністр освіти Гартль відзначив, що на Галичині є краєвий закон проти пияцтва, який варто було б застосувати по всій країні. Цього, звичайно не сталося, бо і тоді, і сьогодні прибутки можновладців важили більше, ніж здоров’я народу.
Коли люди переставали відвідувати шинки і прибутки виробників горілки падали, вони натискали на різні гальма — і закони щодо алкоголю «м’якшали». Так, у жовтні 1882 року польські поміщики домоглися усунення «незручного» митрополита Сембратовича, бо занадто сильним за часів його правління був рух тверезості.
А НАМ НЕ ДО ТВЕРЕЗОСТІ?
Я ставлю собі запитання: чи готова наша громада сьогодні, дійшовши до межі, почати активну боротьбу з алкоголізмом? Його я ставила чимало разів, причому людям, різним за соціальним статусом та освітою, і кожного разу чула: ні! Адже рух тверезості йшов пліч о пліч із національно-визвольною боротьбою, із впливом соціалістичних ідей. Згадаймо хоча б передвоєнні роки.
«Коли настав 1939 рік, то Україна вже була готова до боротьби. Найважливішою установою в кожному селі була читальня «Просвіти». Велася антиалкогольна пропаганда. Дійшло до того, що навіть на весіллях ставили хіба одну пляшку, а потім — ні, потім ставили записку: «Замість алкогольних напоїв — гроші на політв’язнів». Гроші на політв’язнів ішли з коляди, зі всього. Оце така була виховна робота! — згадує багаторічний політв’язень Люба Возняк, вдова Миколи Лемика.
Чому б нам зараз не розгорнути боротьбу з алкоголізмом, яку має очолити духовна наша еліта — письменники, науковці, звичайні вчителі та лікарі? Але ж все — навпаки: всюди реклама тютюну і алкоголю... Владу це ніби й не хвилює. Про такі трагічні перспективи вона якщо говорить, то «для галочки». Кожному — і останньому пиякові, і ледь освіченому дідові, що вже пити й не годен, зрозуміло, до чого це веде — до надприбутків.
І що нам залишається? Хіба що сподіватися на таких, як отець Ігор Гилецький, а ще гучніше співати стару українську пісню:
Шинкарка швидко горілку носить.
— Козацтво п’яне! — регоче ніч.
— Не пийте, хлопці, — Вкраїна просить.
— Не пийте хлопці, — проп’єте Січ.
А турок платить, шинкарка носить.
І ллє горілки, і ллє вина.
— Не пийте, діти, — Вкраїна просить,
— Не пийте, діти, я в вас одна...
У цій статті ознайомимось з трьома реальними історіями дії надлюдського розуму, розглянемо наш досвід його застосування і сформулюємо три найближчі завдання нашого проекту.
«Не пийте, хлопці, — Вкраїна просить...»
Світ:
08020605e.jpg
Коли перший раз розповідав отець Ігор Гилецький про свою антиалкогольну діяльність, з нього жартували, бувало й таке, що насміхалися навіть священики, дехто з людей складав про нього анекдоти. А він вперто своє робив! Постановив, що 7 числа кожного місяця о сьомій годині вечора всі прихожани церкви молитимуться за тих, що не можуть позбутися залежності: споживають надміру горілку чи вживають наркотики, або кого захопила новомодна пристрасть — ігрові автомати. А що поробиш, як на 289 дворів аж у 30 хатах можна було вільно горілку придбати?! Хоча Гилецькому навіть погрожували...
«Нещодавно до мене підійшла жінка, — признається отець Ігор, — і питає: «Не впізнаєте мене, отче?» — «Ні!» — «Та це ж я, Ольга, ви ж біля моєї хати молилися, щоб я горілкою не торгувала. Пам’ятаєте, як я плакала тоді, а тепер задоволена — роботу знайшла, не п’ю, ніби нове життя зачалося...»
А жінка дійсно помолодшала, ніби віджила. «Мене така радість охопила! Для мене це стало ще одним свідченням того, що правильно роблю, що є результати. В моєму селі вже 10 колишніх пияків заприсяглися, що не питимуть, і поки даному слову вірні.
Ви, певно, знаєте, що митрополит Андрій в лютому 1930 року виступив з відозвою. Ось вона, читайте: «Український народе! ...Чи не чуєш щодня про злочини, убивства, крадіжки та розбої, яких допускаються старі й молоді напідпитку?
Чи не знаєш, що батьки-п’яниці приводять на світ тупоумних дітей, ідіотів, епілептиків, сухотників або із вродженим нахилом до злочинності?
Найвищий час схаменутися та глянути у вічі сумній дійсності. Треба вже раз пізнати цю невмолиму правду, що сила одиниці та всього народу лежить у тверезості, що коли хочемо діждатися кращого життя, то мусимо виповісти нещадну боротьбу алкогольним напоям і їхнiм розсадникам — корчмам.
Тому проголошуємо цього року, як і кожного, місяць лютий — місяцем боротьби з алкоголем та корчмами.
Нехай кожен почне від самого себе! Зрічемося вживати тої отрути та перестаньмо силувати до неї других!
«...Не словом, а прикладом докажімо, що ми є живим великим народом, що хоче кращої будуччини та вміє до неї змагати!»
Що тут казати, — стільки років пройшло, а ніби для сьогоднішньої України написано».
Так, вірно сказано. І свідчення того трапляються на кожному кроці. Практично кожен другий чоловік, що підсідав в автобус сільською дорогою, був напідпитку.
«В УКРАЇНІ БАГАТО ЛЮДЕЙ ЗАЦІКАВЛЕНІ ЩОБ НАРОД ПИВ»
Дивилася на них і згадала про маленьку брошуру, колись подаровану мені Василем Лабою, самобутнім етнографом, що стисло, однак просто досконало виклав історію розвитку руху тверезості на Галичині у ХVIII—ХХ століттях. Ще донедавна ця боротьба з пияцтвом належала до численних «білих плям» в історії українського народу. Тоді, в 2000-му, коли брошура тільки вийшла, Василь Лаба мріяв, що практична користь від його дослідження буде великою, що стане воно своєрідним «букварем» для нової потужної антиалкогольної хвилі.
Та через п’ять років по тому, коли ми з ним спілкувалися, він вже мав інакший настрій. Зневірений та розчарований у всьому, він казав: «Та вам навіть не дадуть статтю надрукувати. Адже в нашій державі забагато людей зацікавлені в тому, щоб народ пив. Надто це великі прибутки...» Каюсь, я тоді не написала, зараз же згадка про дослідження, що випливла з глибин пам’яті після розмови з отцем Ігорем Гилецьким, переросла у впевненість — не просто актуальна, болючо-вразлива це тема.
За підрахунками ВООЗ, повне пошкодження генофонду народу настає вже при обсязі виробництва алкоголю вісім літрів на душу населення на рік (за Горбачова цей показник досяг 10 літрів). Нині наша офіційна статистика, що не враховує колосальний тіньовий алкогольний ринок, говорить про понад 13 літрів!
Судячи з архівних досліджень, така картина виникала і в ХIХ, і в ХХ століттях. І тоді на захист свого духовного здоров’я ставав простий народ. «На Великдень 1910 року вся громада села Яричі на Стрийщині на заклик о. Кордуби присягнула не вживати горілки протягом шести років, а також не заходити у корчму за будь-яким товаром. Невдовзі на місці корчми постала школа та каплиця. А на торжество посвячення місця під будівництво прибуло близько 2000 осіб з сусідніх сіл».
РУХ ТВЕРЕЗОСТІ
...У 1911-му громада села Пониква вирішила бойкотувати корчму під страхом штрафу — 10 крон, накладених на порушників. У селі Добрівляни Жидачівського повіту корчма стояла якраз навпроти школи, і селяни розпочали свого роду психологічну війну проти корчмаря — шумом та криками не давали йому вночі спати. Але на його прохання Жидачівське староство прислало в село чотирьох жандармів, та це волі селян не зламало і корчмар все одно мусив виїхати з села, бо не мав там жодних прибутків.
Не можна стверджувати, що рух тверезості виник спонтанно. На початку ХХ століття цей рух значною мірою очолювало товариство «Відродження», організаторами якого ставали часто представники сільської інтелігенції. Хоча серед архівних документів зберігся статут антиалкогольного гуртка «Поступ», що виник восени 1906 року в селі Пороги Богородчанського повіту. Під статутом стоять підписи 12 селян і саме вони, вочевидь стали засновниками першого на Галичині українського світського товариства такого типу.
Що стосується організаційних моментів, узаконення руху, то 1—2 лютого у Львові відбувся перший Український освітньо-господарський конгрес, на якому були виголошені чотири антиалкогольні доповіді. Виступили письменник та адвокат Андрій Чайковський, Іван Раковський, о. Теодозій Лежогубський та студент Володимир Держирука. Останній був відомий громаді як перекладач з німецької та видавець брошури «Боротьба з алкоголем» Матті Геленіуса та Аллі Триг-Триг Геленіус.
А вже 14 лютого 1909 року було офіційно засноване у Львові антиалкогольне товариство «Відродження», статут якого склав вчитель Олександр Гарасевич. Вплив товариства поширився з дивовижною швидкістю. Вже через пару місяців 700 галицьких громад висловилися проти корчем на своїх територіях. 11 листопада 1908 року на стадіоні «Сокіл» відбувся мітинг, учасники якого ухвалили кілька вимог до влади: закрити частину шинків, розпочати боротьбу з алкоголізмом, а в місті заборонити продаж алкогольних напоїв після шостої години вечора перед святами та неділею, а також до шостої години ранку після неділі.
Була видана й листівка « Чого хоче товариство «Відродження». А хотіло товариство, щоб цілий український народ не пропивав щорічно понад 100 млн. крон, але щоби ті гроші зложив до товариства на поборюванє алкоголізму, на цілі просвітні, культурні та економічні.
— Щоби неділі та свята святкував, як годиться, і перестав затравлювати себе, рідню і найблизших.
— Щоби отрійливі напитки не втручували рік-річно тисячі нещасних наших приятелів, братів і сестер до тюрм, шпиталів, в могилу, але щоби кожен цінив життє, майно і честь.
...тільки через цілковиту повздерженість, через направу обичаїв, піднесення просвіти, фізичної і духовної культури веде дорога до самостійної, незавісімої України».
Виступаючи в галицькому сеймі 23 лютого 1866 року, посол С. Качала із сумом стверджував: «Нині намножено шинків без числа по полях, по лісах і по селах, що не міра. Навіть по селах маленьких, де донедавна ледве був шинок, нині потроїлося, так же і по хатах хлопських шинки закладаються без перешкоди». (Чи не здається вам, що значну подібність до тамтешньої ситуації можна знайти і сьогодні?).
Митрополит Йосиф Сембратович 3 квітня 1874 року звернувся до народу з посланням «Про високу гідність людини». За його ж проханням Папа Пій IХ надав «Братствам тверезості» духовних пільг, і такі братства почали відновлюватися. (За архівними даними, братства зароджуватися ще в 40-х роках ХIХ століття, спочатку при костелах та церквах). Те, що для такої активної боротьби були серйозні підстави, свідчить і такий факт: за підрахунками Навроцького, на Галичині щороку випивали в середньому на душу по 26 літрів горілки, а одна корчма припадала на 233 особи.
Митрополича консисторія 29 жовтня 1872 року дозволила проводити у Львівській єпархії духовні місії проти пияцтва, що виливалися в багатотисячні зібрання селян. Священики проголошували довгі промови проти пияцтва, влаштовувалися символічні похорони горілки, встановлювалися пам’ятні хрести тверезості. Селяни у ці дні масово складали присяги тверезості. Їм вручалися «Грамоти братства воздержаности» або брошури «Меч духовний». Лише з кінця 1874 року до середини 1875 гобуло роздано три тиражі — 45 тисяч примірників «Грамоти», видрукованої в друкарні Ставропігійського інституту. У травні 1875 року галицький сейм під тиском громадськості прийняв закон проти пияцтва, за яким затриманих у громадських місцях пияків карали штрафом 5 ринських або арештом до трьох діб. Призначалися штрафи і для шинкарів — за споювання підлітків, продаж горілки особам у нетверезому стані та продаж поза корчмою.
Треба сказати, що влада завжди виявляла суперечливі наміри. Наприкінці березня 1901 року у Відні розпочав свою роботу антиалкогольний конгрес, і його почесний президент, австрійський міністр освіти Гартль відзначив, що на Галичині є краєвий закон проти пияцтва, який варто було б застосувати по всій країні. Цього, звичайно не сталося, бо і тоді, і сьогодні прибутки можновладців важили більше, ніж здоров’я народу.
Коли люди переставали відвідувати шинки і прибутки виробників горілки падали, вони натискали на різні гальма — і закони щодо алкоголю «м’якшали». Так, у жовтні 1882 року польські поміщики домоглися усунення «незручного» митрополита Сембратовича, бо занадто сильним за часів його правління був рух тверезості.
А НАМ НЕ ДО ТВЕРЕЗОСТІ?
Я ставлю собі запитання: чи готова наша громада сьогодні, дійшовши до межі, почати активну боротьбу з алкоголізмом? Його я ставила чимало разів, причому людям, різним за соціальним статусом та освітою, і кожного разу чула: ні! Адже рух тверезості йшов пліч о пліч із національно-визвольною боротьбою, із впливом соціалістичних ідей. Згадаймо хоча б передвоєнні роки.
«Коли настав 1939 рік, то Україна вже була готова до боротьби. Найважливішою установою в кожному селі була читальня «Просвіти». Велася антиалкогольна пропаганда. Дійшло до того, що навіть на весіллях ставили хіба одну пляшку, а потім — ні, потім ставили записку: «Замість алкогольних напоїв — гроші на політв’язнів». Гроші на політв’язнів ішли з коляди, зі всього. Оце така була виховна робота! — згадує багаторічний політв’язень Люба Возняк, вдова Миколи Лемика.
Чому б нам зараз не розгорнути боротьбу з алкоголізмом, яку має очолити духовна наша еліта — письменники, науковці, звичайні вчителі та лікарі? Але ж все — навпаки: всюди реклама тютюну і алкоголю... Владу це ніби й не хвилює. Про такі трагічні перспективи вона якщо говорить, то «для галочки». Кожному — і останньому пиякові, і ледь освіченому дідові, що вже пити й не годен, зрозуміло, до чого це веде — до надприбутків.
І що нам залишається? Хіба що сподіватися на таких, як отець Ігор Гилецький, а ще гучніше співати стару українську пісню:
Шинкарка швидко горілку носить.
— Козацтво п’яне! — регоче ніч.
— Не пийте, хлопці, — Вкраїна просить.
— Не пийте хлопці, — проп’єте Січ.
А турок платить, шинкарка носить.
І ллє горілки, і ллє вина.
— Не пийте, діти, — Вкраїна просить,
— Не пийте, діти, я в вас одна...
---------------------------------
В тему:
Живе Слово за 5 хвилин (для тих, у кого мало часу)
Як стати арієм
Шумове забруднення небезпечне для життя - ВООЗ
Як стати кращими батьками?
Прихований геноцид. Тяжке похмілля від легкого алкоголю
Пляшка для недолітків
Надмірне захоплення телебаченням призводить до смерті
Телевізор калічить дітей
Зверніть увагу
Шукачі перлів: надлюдський розум «Народного Оглядача», його практичні прояви та перспективи