Доки українські чиновники чубляться, намагаючись визначити, чи були воїни ОУН-УПА воюючою стороною, свідки тогочасних кривавих подій, без жодних дорікань теперішній нерішучій владі, самотужки відновлюють історичну справедливість і вшановують пам’ять українських героїв-мучеників, які віддали своє життя за незалежність рідної землі.
Львів’янин Іван Мамчур народився в селі Рокитно на Яворівщині. Багато споминів уже сивоголового Івана пов’язані з малою батьківщиною, про яку він написав книжку спогадів. Як зазначає сам автор, “тут сказав перше слово “мама”, вперше ходив босоніж по росі”, а далекого 1944 року став членом ОУН. Одним із найтяжчих періодів життя молодого патріота був 1945 рік. Повернувшись до рідного краю, він застав його в руїні. Після так званого “більшовицького визволення” рідне село Івана практично перетворилося на пустку. Із 1100 мешканців колись квітучого Рокитно залишилося заледве 200 осіб. Решту заарештували – вони поневірялися в концтаборах, інших депортували в сибірські далі, а ще 50 осіб поклали своє життя на “вівтар” незалежності...
Коли пан Іван збирав матеріали для книги про історію рідного села, то на місцевому цвинтарі натрапив на братську могилу. В надгробному написі було вказано лише псевдо тих, хто спочив там. Чимало архівних матеріалів вивчив пан Іван у пошуках фактів подій 10 березня 1945 року, коли загинули молоді хлопці, яких згодом поклали в цю спільну могилу. Багатьох опитав наполегливий чоловік, щоб віднайти реальні імена загиблих. Вдалося-таки довідатися дев’ять прізвищ із дванадцяти похованих повстанців. Невідомими залишилися лише особи з псевдо “Гроза”, “Байда” та “Буйний”.
Знайшов Іван Мамчур й ім’я того, хто зрадив побратимів, які цього трагічного весняного дня полягли під кулями “чекістів-визволителів”. Із трепетом у голосі розповідав старий оунівець про те, що міг лежати поряд із побратимами в якійсь спільній могилі, однак доля розпорядилася інакше. Тож він повністю присвятив себе служінню рідній Україні.
Коли завершив книгу історії про своє село, то виникла ще одна ідея – встановити пам’ятник на братській могилі в Рокитному. Оскільки пан Іван за фахом інженер-будівельник і свого часу працював у проектній групі, то власноруч розробив проект майбутнього монумента слави. Пан Іван вирішив не показувати свого творіння митцям, мотивуючи це так: “Кому це ще потрібно, як не мені?” Узявся до інших, не менш важливих справ – шукав фірму, яка виготовить цей непростий пам’ятник, а також спонсорів.
Із так званими меценатами справді сутужно. Ніхто не погоджувався допомогти чоловікові. Сам пан Іван неохоче розповідає, що йому відповідали на прохання. “Відмовили, та й відмовили”, – каже він, додаючи, що це не могло його зупинити.
Проблеми були і з пошуками тих, хто зможе виготовити пам’ятник. Чимало порогів Іван Мамчур оббив, та все було намарно. Вже в січні цього року натрапив на фірму LIVIS, яка видобуває та обробляє граніт, виготовляє надмогильні пам’ятники. Працівників фірми зацікавила ідея та розчулила розповідь старого оунівця. Спеціально для розмови з ним із Києва прибула PR-директор цієї фірми Оксана Іванова, яка згодом побувала на місці, де мають споруджувати монумент.
– Ми з повагою поставилися до того, що вже зробив пан Іван, – розповідала вона. – А оскільки сам він грошей не має, вирішили за власні втілити мрію цього чоловіка.
Представники фірми LIVIS не хочуть говорити з паном Іваном про вартість пам’ятника, адже він завжди шукав “підходящий і дешевший”. “Завжди кажуть мені: “Якось воно буде”, – розповідає він. – Я дуже вдячний, що вони мені допомагають”. Пам’ятник планують спорудити в жовтні, на Покрови Пресвятої Богородиці, яку віддавна вважали святом українського вояцтва.
Недовго залишилося чекати Іванові Мамчуру, щоб реалізувати бажане. Літній чоловік подумки вже бачить, як над його рідним селом височіє монумент, який завжди нагадуватиме про славу тих, хто поліг за волю нашої України.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Альтернатива нерішучості
Категорія:
05040704a.jpg
Коли пан Іван збирав матеріали для книги про історію рідного села, то на місцевому цвинтарі натрапив на братську могилу. В надгробному написі було вказано лише псевдо тих, хто спочив там. Чимало архівних матеріалів вивчив пан Іван у пошуках фактів подій 10 березня 1945 року, коли загинули молоді хлопці, яких згодом поклали в цю спільну могилу. Багатьох опитав наполегливий чоловік, щоб віднайти реальні імена загиблих. Вдалося-таки довідатися дев’ять прізвищ із дванадцяти похованих повстанців. Невідомими залишилися лише особи з псевдо “Гроза”, “Байда” та “Буйний”.
Знайшов Іван Мамчур й ім’я того, хто зрадив побратимів, які цього трагічного весняного дня полягли під кулями “чекістів-визволителів”. Із трепетом у голосі розповідав старий оунівець про те, що міг лежати поряд із побратимами в якійсь спільній могилі, однак доля розпорядилася інакше. Тож він повністю присвятив себе служінню рідній Україні.
Коли завершив книгу історії про своє село, то виникла ще одна ідея – встановити пам’ятник на братській могилі в Рокитному. Оскільки пан Іван за фахом інженер-будівельник і свого часу працював у проектній групі, то власноруч розробив проект майбутнього монумента слави. Пан Іван вирішив не показувати свого творіння митцям, мотивуючи це так: “Кому це ще потрібно, як не мені?” Узявся до інших, не менш важливих справ – шукав фірму, яка виготовить цей непростий пам’ятник, а також спонсорів.
Із так званими меценатами справді сутужно. Ніхто не погоджувався допомогти чоловікові. Сам пан Іван неохоче розповідає, що йому відповідали на прохання. “Відмовили, та й відмовили”, – каже він, додаючи, що це не могло його зупинити.
Проблеми були і з пошуками тих, хто зможе виготовити пам’ятник. Чимало порогів Іван Мамчур оббив, та все було намарно. Вже в січні цього року натрапив на фірму LIVIS, яка видобуває та обробляє граніт, виготовляє надмогильні пам’ятники. Працівників фірми зацікавила ідея та розчулила розповідь старого оунівця. Спеціально для розмови з ним із Києва прибула PR-директор цієї фірми Оксана Іванова, яка згодом побувала на місці, де мають споруджувати монумент.
– Ми з повагою поставилися до того, що вже зробив пан Іван, – розповідала вона. – А оскільки сам він грошей не має, вирішили за власні втілити мрію цього чоловіка.
Представники фірми LIVIS не хочуть говорити з паном Іваном про вартість пам’ятника, адже він завжди шукав “підходящий і дешевший”. “Завжди кажуть мені: “Якось воно буде”, – розповідає він. – Я дуже вдячний, що вони мені допомагають”. Пам’ятник планують спорудити в жовтні, на Покрови Пресвятої Богородиці, яку віддавна вважали святом українського вояцтва.
Недовго залишилося чекати Іванові Мамчуру, щоб реалізувати бажане. Літній чоловік подумки вже бачить, як над його рідним селом височіє монумент, який завжди нагадуватиме про славу тих, хто поліг за волю нашої України.
----------------------------------------------------
В тему:
Верховна Рада може визнати воїнів ОУН-УПА воюючою стороною
Дано старт громадянській кампанії “Вимагаємо справедливості!”
Борці за волю України: забуття і приниження
Безчинства ворогів народу у Львові
Повстанський бастіон — Яворина
Армія Безсмертних. Фотоальбом для патріотів
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта