Січневі домовленості з Москвою відкривають шлюзи Сонячній революції — стрімкому переходу України до постіндустріальної економіки і нового суспільно-політичного ладу
До останнього часу Росія постачала в Україну дешевий газ, а українська держава це компенсувала різноманітними політичними і економічними поступками. Головними споживачами цього газу були індустріальні гіганти, контрольовані фінансово-промисловими групами. Фактично за рентабельність цих застарілих та енергозатратних виробництв розплачувався український народ, хоча прибутки отримували неофеодали неукраїнського походження, сконцентровані переважно на сході України. Виробництва, захоплені ними в ході першої фази «лібералізації економіки» («прихватизації»), стали матеріальною базою антиющенківської коаліції на чолі з «Партією регіонів». Зазнавши поразки в ході т. зв. «Оранжевої революції» кінця 2004 року, ці неофеодальні клани розраховували на реванш через «політреформу»: переміщення з 1 січня 2006 року центру влади від Президента в неофеодальний парламент («клуб трьохсот мільйонерів»).
Процес відсторонення Ющенка від реальної влади почався з корупційних скандалів осені 2005 року, які мали забезпечити безперешкодний перехід України до парламентсько-президентської форми правління зі слабким Президентом. Логіка боротьби за владу вимагала рішучого кроку з боку Президента. Його було здійснено наприкінці 2005 року шляхом застосування Ющенком (свідомо чи несвідомо) абсолютно несподіваного удару геополітичного характеру в ході «газової кризи».
ПРИДУШЕННЯ ОЛІГАРХІЧНОГО ЗАКОЛОТУ РУКАМИ МОСКВИ
Його суть полягає в тому, що держава перестає забезпечувати постачання дешевого газу «індустріальним динозаврам» сходу, а заодно і всім іншим. Тепер вона, без зайвого напруження, братиме «живі гроші» за газовий транзит, запропонувавши олігархам (і не лише їм) веселе гасло «рятуйся, хто може!»
Склалася цікава ситуація. Неофеодальні клани східних областей, політично оформлені партією «Регіони України», ще зовсім недавно апелювали до Москви й шантажували Київ сепаратизмом. Сьогодні ж вони отримали від цієї Москви «газовий удар», що ставить під великий сумнів перспективи їхнього «олігархічного процвітання». При цьому Ющенко і Путін стали мало не друзями, як у пісні: «Завдання виконано успішно, всі посміхаються. Ве-ве-ес…».
Чому Москва так легко «здала» своїх «донецьких фанів»? Тому, що Путін і компанія вже мислять не як імперіалісти-ідеалісти, а як утилітарні бізнесмени. І якщо ці московські бізнесмени безжально обдирають «рідну» матушку Росію, то чого б це ж саме не робити з чужими.
У пориві несамовитої люті клани негайно створили парламентську більшість (Партія регіонів, Блок Тимошенко, КПУ, СДПУ(о), Народна партія Литвина і Народний блок Литвина за мовчазної згоди соціалістів Мороза та “промисловців” Кінаха) і відправили у відставку уряд Ющенка-Єханурова. Це загострило питання про конституційність «політреформи», а заодно — і про необхідність зміни суспільно-політичного ладу.
СУПЕРЕЧЛИВІ НАСЛІДКИ ГАЗОВО-КОНСТИТУЦІЙНОЇ КРИЗИ
По-перше, Ющенку вдалося суттєво підірвати економічну базу Партії регіонів — головного конкурента на наступних парламентських виборах. Водночас завдано удару по ідеологічній базі східного сепаратизму — через «зраду Москви».
По-третє, промисловість України отримала потужний стимул до модернізації та енергоощадливості.
По-четверте, влада відверто взяла курс на модель ліберальної держави, яка здійснює тотальну приватизацію (починаючи з найрентабельніших виробництв, бо на них найпростіше заробити) і мінімально втручається в економічні процеси, переймаючись лише збиранням податків. Фактично це модель слабкої держави, неспроможної до глобальної конкуренції і зосередження на проривних напрямках цивілізаційного розвитку. За минулий рік українці вже позбулися ілюзій щодо західного лібералізму в його культурно-світоглядних аспектах (останньою краплею стали расові заворушення у Франції та легалізація гомосексуалізму з правом усиновлення дітей). Ще швидше має відбутися розчарування від економічних аспектів лібералізму. Важливо, щоб за цієї швидкоплинної радикально-ліберальної фази зберегти у державній власності високотехнологічні та високоприбуткові підприємства стратегічного значення (Укртелеком, Турбоатом, Одеський припортовий завод та інші).
По-п’яте, на порядок денний поставлено питання про всенародний референдум щодо зміни політичного устрою — і це найцікавіше. Йдеться про те, що нинішній устрій насправді не є демократичним, оскільки народ не контролює влади, а влада – безвідповідальна й тіньова. Система «панування над натовпом», здійснюваного безвідповідальними й прихованими центрами сили, називається охлократією. Фундаментальною причиною безвідповідальності є «розділення гілок влади», бо де відповідає більше одного — там не відповідає ніхто. Альтернативою нинішній охлократичній безвідповідальності (а звідси корумпованості та неефективності) є демократична гетьманська модель (подібна до П’ятої республіки Шарля Де Ґолля), яка передбачає прозорість влади і персональну відповідальність на всіх її рівнях, починаючи з Гетьмана, який за плоди своєї діяльності відповідає власним майном, власною свободою і власним життям.
ВІД ЛІБЕРАЛЬНОГО ХАОСУ ДО ГЕТЬМАНСЬКОЇ СТАБІЛЬНОСТІ Друга фаза лібералізації української економіки, здійснювана Віктором Ющенком, завдає удару передусім по застарілих енергозатратних виробництвах. При цьому, враховуючи нинішній управлінський хаос, постраждають і кинуті напризволяще цілком сучасні виробництва. Коли ж ліберально-економічний маятник досягне крайнього положення, почнеться зворотний хід — до провідної участі держави в системній модернізації національної економіки та її захисті в глобальній конкуренції. Ліберальна держава через свою слабкість на це не здатна — це до снаги лише Гетьманату.
Концепція Третього Гетьманату найбільше резонує з прагненнями українського постіндустріального середнього класу: менеджерів, працівників інтелектуальної та інформаційної сфери, вчителів, лікарів, студентів, малого й середнього бізнесу, кваліфікованих спеціалістів. Вона також приваблива для працівників індустріальної економіки, оскільки замість ліберальної шокотерапії Гетьманат пропонує активне державне втручання в модернізацію застарілих виробництв, науково обґрунтовані планові перепрофілювання підприємств, перекваліфікацію кадрів для цікавішої і вигіднішої роботи. В результаті мільйони творчих людей отримають звільнення від рутини індустріального рабства.
Третій Гетьманат дуже зацікавлений у малому й середньому бізнесі, оскільки він дає виробничу різноманітність і створює умови для творчої реалізації неповторних людських особистостей. Окрім того, саме це середовище є головним носієм державного патріотизму, бо тільки держава здатна захистити його від нівелюючого катка транснаціональних корпорацій.
Найцікавіше те, що державна економіка Третього Гетьманату не претендує на вже приватизовані виробництва індустріальної епохи — тут проголошується священне право приватної власності, а від їхніх власників вимагається лише дотримуватися законів, екологічних норм і вчасно платити податки. Третій Гетьманат формує нову економіку — інформаційну і постінформаційну. Йдеться про розвиток сучасних наукомістких виробництв, передового машинобудування, електроніки, телекомунікацій, космічних технологій, програмно-інформаційного забезпечення, освітнього та культурного продукту. Ця передова державна економіка, оперта на фундаментальну науку та національну культуру, задаватиме вектор розвитку для всієї багатоукладної економіки України, формуватиме основу її експортного потенціалу. Гнати на експорт сировину і напівфабрикати — це дикунство; головними складовими українського експорту мають бути високотехнологічна продукція, інформація, знання, виховання, освіта, світогляд, культура, релігія. Їхнім найбільшим виробником і буде постіндустріальна державна економіка, вона ж буде й найбільшим споживачем продукції індустріальних виробництв України.
Головним ресурсом для створення передової економіки Третього Гетьманату мають стати:
1) розбудження нині пригніченого творчого й продуктивного потенціалу українського народу;
2) використання багатих можливостей української землі (розробка родовищ нафти, газу, алмазів та інших корисних копалин, замкнутий ядерно-енергетичний цикл, підвищення родючості ґрунтів, зокрема через біотехнологічне відродження орного шару);
3) внутрішні інвестиції громадян України (зокрема, новітньої трудової еміграції) у формі банківських заощаджень та державних облігацій, стимульовані державною політикою підвищення зарплат і демографічного зростання корінного населення;
4) газовий, нафтовий, товарний транзит.
Все це стане можливим лише тоді, коли держава буде стабільною і користуватиметься народною довірою, а проект Третього Гетьманату якраз і ґрунтується на стабільності та довірі, яка досягається: 1) запровадженням єдиноначальності з персональною відповідальністю на всіх рівнях державного управління і самоврядування; 2) прозорістю державного управління та його науковою забезпеченістю; 3) сильним громадянським суспільством, спроможним до самооборони (подібно до Швейцарії); 4) ясною Конституцією з чітко прописаним механізмом переобрання Гетьмана.
УКРАЇНСЬКИЙ ВАРІАНТ: ГЕНЕРАЛ ДЕ ҐОЛЛЬ + БАТЬКО МАХНО
Якщо український народ підтримає на референдумі концепцію Третього Гетьманату, то після розробки нової Конституції йому треба буде демократично обрати Гетьмана. Але де його взяти?
На початку 2006 року за результатами загальнонаціонального опитування французи визнали Шарля Де Ґолля найкращим президентом сучасної Франції, його авторитет має всесвітнє визнання. Цей «французький гетьман» створив найавторитарніший і водночас — найдемократичніший тип президентського правління в усій сучасній Європі. До свого гетьманства ідеалістично налаштований генерал ішов 18 років: від лідера французького опору в 1940 році до призначення прем’єр-міністром, прийняття нової Конституції і тріумфального обрання президентом у 1958 році.
Чи є в Україні всенародно відомі патріоти масштабу Де Ґолля, які довго й безкомпромісно йшли до влади, жодним чином не заплямувавши своєї честі? Схоже, що немає, тож «французький варіант» потребує українського прискорення, тим більше, що Україна знає багато прикладів вибухового розгортання подій і стрімкої появи нових лідерів. Великі воїни у нас завжди з’являлися тоді, коли наставав час великих битв.
Прикладом може бути стрімкий злет творців Першого та Другого Гетьманатів — Богдана Хмельницького і Павла Скоропадського. А ще дивовижніший феномен Нестора Махна, який не мав ні вищої освіти, ні військової підготовки, ні управлінського досвіду, зате був носієм українського духу, глибинного хліборобського та козацького архетипу, що й викликало небачений резонанс з колективною душею українського народу і пасіонарний революційно-визвольний спалах. Ідеї Батька Махна про самостійність і самодостатність України, всезагальну виборність, міжетнічний мир, місцеве самоврядування, тотальну самооборону населення, державу як мережеву структуру духовно сконсолідованих вільних громад — сьогодні виглядають дуже актуально і цілком вписуються в концепцію Третього Гетьманату.
До речі, «Батько» — це вища форма титулування отамана, коли він окрім чисто командних функцій ставав ще й вихователем своїх підлеглих, був для них авторитетним прикладом. Україна напружено сподівається на появу саме Батька — лідера, який поєднає батьківські турботу й вимогливість, Звичай і Творчість, тверду дисципліну і сонячну веселість, тисячолітню Традицію і постіндустріальний прорив, славне минуле й велике майбутнє.
Але це сподівання не може бути пасивним. Гетьмана не чекають. Індивід не може сам витворити політичну машину, він може тільки ввібрати в себе колективний порив, посилити його й штовхнути далі. Обраному потрібно багато добровольців. Багато людей повинні шукати, думати, діяти, щоб потім найкращий з них, висунутий ними вперед, у свою чергу власним прикладом примусив їх самих піднятися ще вище.
Лідера не чекають. Свідомі українці повинні діяти самі, повинні прориватися самостійно. І якщо вони діятимуть згуртовано, лідер їм допоможе. Національний лідер — це плід узгодженої сукупності індивідуальних зусиль.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Від газової кризи до Третього Гетьманату
Світ:
03120401e.JPG
До останнього часу Росія постачала в Україну дешевий газ, а українська держава це компенсувала різноманітними політичними і економічними поступками. Головними споживачами цього газу були індустріальні гіганти, контрольовані фінансово-промисловими групами. Фактично за рентабельність цих застарілих та енергозатратних виробництв розплачувався український народ, хоча прибутки отримували неофеодали неукраїнського походження, сконцентровані переважно на сході України. Виробництва, захоплені ними в ході першої фази «лібералізації економіки» («прихватизації»), стали матеріальною базою антиющенківської коаліції на чолі з «Партією регіонів». Зазнавши поразки в ході т. зв. «Оранжевої революції» кінця 2004 року, ці неофеодальні клани розраховували на реванш через «політреформу»: переміщення з 1 січня 2006 року центру влади від Президента в неофеодальний парламент («клуб трьохсот мільйонерів»).
Процес відсторонення Ющенка від реальної влади почався з корупційних скандалів осені 2005 року, які мали забезпечити безперешкодний перехід України до парламентсько-президентської форми правління зі слабким Президентом. Логіка боротьби за владу вимагала рішучого кроку з боку Президента. Його було здійснено наприкінці 2005 року шляхом застосування Ющенком (свідомо чи несвідомо) абсолютно несподіваного удару геополітичного характеру в ході «газової кризи».
ПРИДУШЕННЯ ОЛІГАРХІЧНОГО ЗАКОЛОТУ РУКАМИ МОСКВИ
Його суть полягає в тому, що держава перестає забезпечувати постачання дешевого газу «індустріальним динозаврам» сходу, а заодно і всім іншим. Тепер вона, без зайвого напруження, братиме «живі гроші» за газовий транзит, запропонувавши олігархам (і не лише їм) веселе гасло «рятуйся, хто може!»
Склалася цікава ситуація. Неофеодальні клани східних областей, політично оформлені партією «Регіони України», ще зовсім недавно апелювали до Москви й шантажували Київ сепаратизмом. Сьогодні ж вони отримали від цієї Москви «газовий удар», що ставить під великий сумнів перспективи їхнього «олігархічного процвітання». При цьому Ющенко і Путін стали мало не друзями, як у пісні: «Завдання виконано успішно, всі посміхаються. Ве-ве-ес…».
Чому Москва так легко «здала» своїх «донецьких фанів»? Тому, що Путін і компанія вже мислять не як імперіалісти-ідеалісти, а як утилітарні бізнесмени. І якщо ці московські бізнесмени безжально обдирають «рідну» матушку Росію, то чого б це ж саме не робити з чужими.
У пориві несамовитої люті клани негайно створили парламентську більшість (Партія регіонів, Блок Тимошенко, КПУ, СДПУ(о), Народна партія Литвина і Народний блок Литвина за мовчазної згоди соціалістів Мороза та “промисловців” Кінаха) і відправили у відставку уряд Ющенка-Єханурова. Це загострило питання про конституційність «політреформи», а заодно — і про необхідність зміни суспільно-політичного ладу.
СУПЕРЕЧЛИВІ НАСЛІДКИ ГАЗОВО-КОНСТИТУЦІЙНОЇ КРИЗИ
По-перше, Ющенку вдалося суттєво підірвати економічну базу Партії регіонів — головного конкурента на наступних парламентських виборах. Водночас завдано удару по ідеологічній базі східного сепаратизму — через «зраду Москви».
По-друге, суттєво зменшено популярність Юлії Тимошенко серед радикально-патріотичної частини українців, що збільшує шанси таких партій, як Українська Національна Асамблея (УНА-УНСО) Юрія Шухевича та ВО «Свобода».
По-третє, промисловість України отримала потужний стимул до модернізації та енергоощадливості.
По-четверте, влада відверто взяла курс на модель ліберальної держави, яка здійснює тотальну приватизацію (починаючи з найрентабельніших виробництв, бо на них найпростіше заробити) і мінімально втручається в економічні процеси, переймаючись лише збиранням податків. Фактично це модель слабкої держави, неспроможної до глобальної конкуренції і зосередження на проривних напрямках цивілізаційного розвитку. За минулий рік українці вже позбулися ілюзій щодо західного лібералізму в його культурно-світоглядних аспектах (останньою краплею стали расові заворушення у Франції та легалізація гомосексуалізму з правом усиновлення дітей). Ще швидше має відбутися розчарування від економічних аспектів лібералізму. Важливо, щоб за цієї швидкоплинної радикально-ліберальної фази зберегти у державній власності високотехнологічні та високоприбуткові підприємства стратегічного значення (Укртелеком, Турбоатом, Одеський припортовий завод та інші).
По-п’яте, на порядок денний поставлено питання про всенародний референдум щодо зміни політичного устрою — і це найцікавіше. Йдеться про те, що нинішній устрій насправді не є демократичним, оскільки народ не контролює влади, а влада – безвідповідальна й тіньова. Система «панування над натовпом», здійснюваного безвідповідальними й прихованими центрами сили, називається охлократією. Фундаментальною причиною безвідповідальності є «розділення гілок влади», бо де відповідає більше одного — там не відповідає ніхто. Альтернативою нинішній охлократичній безвідповідальності (а звідси корумпованості та неефективності) є демократична гетьманська модель (подібна до П’ятої республіки Шарля Де Ґолля), яка передбачає прозорість влади і персональну відповідальність на всіх її рівнях, починаючи з Гетьмана, який за плоди своєї діяльності відповідає власним майном, власною свободою і власним життям.
ВІД ЛІБЕРАЛЬНОГО ХАОСУ ДО ГЕТЬМАНСЬКОЇ СТАБІЛЬНОСТІ
Друга фаза лібералізації української економіки, здійснювана Віктором Ющенком, завдає удару передусім по застарілих енергозатратних виробництвах. При цьому, враховуючи нинішній управлінський хаос, постраждають і кинуті напризволяще цілком сучасні виробництва. Коли ж ліберально-економічний маятник досягне крайнього положення, почнеться зворотний хід — до провідної участі держави в системній модернізації національної економіки та її захисті в глобальній конкуренції. Ліберальна держава через свою слабкість на це не здатна — це до снаги лише Гетьманату.
Концепція Третього Гетьманату найбільше резонує з прагненнями українського постіндустріального середнього класу: менеджерів, працівників інтелектуальної та інформаційної сфери, вчителів, лікарів, студентів, малого й середнього бізнесу, кваліфікованих спеціалістів. Вона також приваблива для працівників індустріальної економіки, оскільки замість ліберальної шокотерапії Гетьманат пропонує активне державне втручання в модернізацію застарілих виробництв, науково обґрунтовані планові перепрофілювання підприємств, перекваліфікацію кадрів для цікавішої і вигіднішої роботи. В результаті мільйони творчих людей отримають звільнення від рутини індустріального рабства.
Третій Гетьманат дуже зацікавлений у малому й середньому бізнесі, оскільки він дає виробничу різноманітність і створює умови для творчої реалізації неповторних людських особистостей. Окрім того, саме це середовище є головним носієм державного патріотизму, бо тільки держава здатна захистити його від нівелюючого катка транснаціональних корпорацій.
Найцікавіше те, що державна економіка Третього Гетьманату не претендує на вже приватизовані виробництва індустріальної епохи — тут проголошується священне право приватної власності, а від їхніх власників вимагається лише дотримуватися законів, екологічних норм і вчасно платити податки. Третій Гетьманат формує нову економіку — інформаційну і постінформаційну. Йдеться про розвиток сучасних наукомістких виробництв, передового машинобудування, електроніки, телекомунікацій, космічних технологій, програмно-інформаційного забезпечення, освітнього та культурного продукту. Ця передова державна економіка, оперта на фундаментальну науку та національну культуру, задаватиме вектор розвитку для всієї багатоукладної економіки України, формуватиме основу її експортного потенціалу. Гнати на експорт сировину і напівфабрикати — це дикунство; головними складовими українського експорту мають бути високотехнологічна продукція, інформація, знання, виховання, освіта, світогляд, культура, релігія. Їхнім найбільшим виробником і буде постіндустріальна державна економіка, вона ж буде й найбільшим споживачем продукції індустріальних виробництв України.
Головним ресурсом для створення передової економіки Третього Гетьманату мають стати:
1) розбудження нині пригніченого творчого й продуктивного потенціалу українського народу;
2) використання багатих можливостей української землі (розробка родовищ нафти, газу, алмазів та інших корисних копалин, замкнутий ядерно-енергетичний цикл, підвищення родючості ґрунтів, зокрема через біотехнологічне відродження орного шару);
3) внутрішні інвестиції громадян України (зокрема, новітньої трудової еміграції) у формі банківських заощаджень та державних облігацій, стимульовані державною політикою підвищення зарплат і демографічного зростання корінного населення;
4) газовий, нафтовий, товарний транзит.
Все це стане можливим лише тоді, коли держава буде стабільною і користуватиметься народною довірою, а проект Третього Гетьманату якраз і ґрунтується на стабільності та довірі, яка досягається: 1) запровадженням єдиноначальності з персональною відповідальністю на всіх рівнях державного управління і самоврядування; 2) прозорістю державного управління та його науковою забезпеченістю; 3) сильним громадянським суспільством, спроможним до самооборони (подібно до Швейцарії); 4) ясною Конституцією з чітко прописаним механізмом переобрання Гетьмана.
УКРАЇНСЬКИЙ ВАРІАНТ: ГЕНЕРАЛ ДЕ ҐОЛЛЬ + БАТЬКО МАХНО
Якщо український народ підтримає на референдумі концепцію Третього Гетьманату, то після розробки нової Конституції йому треба буде демократично обрати Гетьмана. Але де його взяти?
На початку 2006 року за результатами загальнонаціонального опитування французи визнали Шарля Де Ґолля найкращим президентом сучасної Франції, його авторитет має всесвітнє визнання. Цей «французький гетьман» створив найавторитарніший і водночас — найдемократичніший тип президентського правління в усій сучасній Європі. До свого гетьманства ідеалістично налаштований генерал ішов 18 років: від лідера французького опору в 1940 році до призначення прем’єр-міністром, прийняття нової Конституції і тріумфального обрання президентом у 1958 році.
Чи є в Україні всенародно відомі патріоти масштабу Де Ґолля, які довго й безкомпромісно йшли до влади, жодним чином не заплямувавши своєї честі? Схоже, що немає, тож «французький варіант» потребує українського прискорення, тим більше, що Україна знає багато прикладів вибухового розгортання подій і стрімкої появи нових лідерів. Великі воїни у нас завжди з’являлися тоді, коли наставав час великих битв.
Прикладом може бути стрімкий злет творців Першого та Другого Гетьманатів — Богдана Хмельницького і Павла Скоропадського. А ще дивовижніший феномен Нестора Махна, який не мав ні вищої освіти, ні військової підготовки, ні управлінського досвіду, зате був носієм українського духу, глибинного хліборобського та козацького архетипу, що й викликало небачений резонанс з колективною душею українського народу і пасіонарний революційно-визвольний спалах. Ідеї Батька Махна про самостійність і самодостатність України, всезагальну виборність, міжетнічний мир, місцеве самоврядування, тотальну самооборону населення, державу як мережеву структуру духовно сконсолідованих вільних громад — сьогодні виглядають дуже актуально і цілком вписуються в концепцію Третього Гетьманату.
До речі, «Батько» — це вища форма титулування отамана, коли він окрім чисто командних функцій ставав ще й вихователем своїх підлеглих, був для них авторитетним прикладом. Україна напружено сподівається на появу саме Батька — лідера, який поєднає батьківські турботу й вимогливість, Звичай і Творчість, тверду дисципліну і сонячну веселість, тисячолітню Традицію і постіндустріальний прорив, славне минуле й велике майбутнє.
Але це сподівання не може бути пасивним. Гетьмана не чекають. Індивід не може сам витворити політичну машину, він може тільки ввібрати в себе колективний порив, посилити його й штовхнути далі. Обраному потрібно багато добровольців. Багато людей повинні шукати, думати, діяти, щоб потім найкращий з них, висунутий ними вперед, у свою чергу власним прикладом примусив їх самих піднятися ще вище.
Лідера не чекають. Свідомі українці повинні діяти самі, повинні прориватися самостійно. І якщо вони діятимуть згуртовано, лідер їм допоможе. Національний лідер — це плід узгодженої сукупності індивідуальних зусиль.
Хай Буде!
------------------------------
В тему:
2006: Рік Сонячного Переходу
Сонячна Революція
Третій Гетьманат
Арійський стандарт
Надцивілізація волі
Згадай себе!
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта