Вадим Скуратовський, постійний автор або, як зараз модньо казати, колумніст тижневика “Столічниє новості” в останньому номері голосно обурюється: чому в Україні, а заразом і в Росії “ніяк не відзначили сторіччя 1905-го року”. Нагадаємо від себе, що найкраще перо з газетної стайні Вадіка Рабиновича має на увазі так звану “революцію 1905-го року”, яка, за визначенням Ульянова-Бланка, була генеральною репетицією революції 1917-го року.
Вадим Скуратовський хоч і професор через одне “ф”, але лукавить, як отой недолугий донецький “пісуарщик”. По-перше, згідно ленінської ж термінології, ті події йменувались офіційно революцією 1905-1907-го років. Отже, є ще час дещо пригадати і декому нагадати. Власне, “дехто” це вже зробив. Професора Скуратовського обурила якась передача на телеканалі “Інтер”, де йшлося, щоправда, про інцидент із “броненосцем “Потьомкіним”. Але принагідно автори сюжету пом’янули, а хто ж саме і команду броненосця на бунт підбурив, і всю Росію, даруйте, на два роки раком поставив. Передача пройшла десь опівночі, узагальнення були вельми стриманими. Але якщо врахувати, що телеканал “Інтер” як був так і залишається наскрізь юдо-нацистським ідеологічним рупором, то вищезгадане “уточнення” можна вважати актом величезної громадянської мужності або навпаки — ідіотської наївності конкретних журналістів. Та все одно — слава героям!
Про що йдеться? Що так обурило колумніста? Констатація історичного факту, що події 1905-го року в Росії були єврейським бунтом, організованим на кошти міжнародного сіоністського капіталу. У телепередачі згадувався один із спонсорів — американський єврей-банкір Янкель Шифф. Реб Скуратовський заламує руки: подумаєш, Шифф відпустив на організацію російської смути якихось 20 мільйонів доларів. По десять із хвостиком центів на душу народонаселення тодішньої імперії, миттю підраховує Скуратовський і узагальнює: той, хто вірить, що за такі гроші можна спроворити революцію, є чорносотенцем (?).
Автори коментарю, стовідсоткові, за визначенням колумніста, чорносотенці мусять зробити кілька коротких зауважень.
Навіть нинішні школярі знають, що 20 мільйонів доларів у 1905-му році — то не 20 мільйонів зелених сто років потому. Це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці.
Справжні професори, а не нашвидкуруч зляпані, добре розуміють, що для того, аби збурити державу, не обов’язково купувати кожну “душу народонаселення”. Для 125-мільйонної тоді Росії достатньо було 10-12 тисяч озброєних бойовиків і щонайбільше — мільйону пасивних співчуваючих, в першу чергу учасників страйків. А це вже зовсім інша калькуляція. До того ж, Шифф був хоч і головним, а але не єдиним “спонсором”. В одному зі своїх минулорічних коментарів на цю тему ми згадували німецьких євреїв-банкірів Ротшильдів та Варбургів, а також англійського єврея-банкіра Мільнера, який був заразом ще й керівником англійських масонів. У США крім Шиффа чимало коштів і на “генеральну репетицію”, і на головну єврейську революцію — 1917-го року — зібрав відомий фанатик і сатаніст, хасид-банкір Лоєб.
Вадим Скуратівський свідомо замовчує ще одну суттєву обставину. Крім уже згаданих 20 мільйонів доларів в історії єврейської змови проти Росії фігурує ще одна цифра — 400 мільйонів доларів. Саме цю гігантську для початку ХХ століття суму Японія одержала в 1903-1904 роках у кредит від групи американських банкірів-євреїв на чолі з тим же Шиффом. Кредит був фактично безпроцентним і цільовим — для фінансування війни Японії з Росією. Якби не ганебні поразки царської армії в Маньчжурії, Порт-Артурі та в Цусімській затоці, єврейський бунт 1905-го року був би придушений протягом кількох годин. Це визнавали навіть самі сіоно-більшовики.
І останнє: згідно найновітніших досліджень російських істориків, чимало майбутніх “революційних бойовиків” 1905-го року було підготовлено японцями у таборах для російських військовополонених. Називають цифру — до 50 тисяч активних “борців із самодержавством”. Фінансував підготовку і здійснював ідеологічне забезпечення все той же Янкель Шифф.
Аби не перетворювати наш коментар на історичне дослідження, зазначимо, що більшовики В.І.Леніна-Бланка у 1905-му році були на маргінесі подій. Фактичними вождями бунту стали Ісаак Гельфанд (Олександр Парвус) та Лев Бронштейн (Троцький). Етнічний склад бойових загонів в абсолютній більшості складався з євреїв. Що ж до ленінців, то тут особливою жорстокістю відзначилися садисти з загону ще одного Янкеля, того, котрий на той час іменував себе Свердловим.
На фінал: цитата з інтерв’ю сучасного російського кінодраматурга Едуарда Володарського, якого важко запідозрити в приналежності до “чорної сотні”. Під час роботи над сценарієм документального фільму про Столипіна він встановив цікавий факт: “Столипін двічі вносив у Думу законопроект про надання євреям рівних прав з усіма народами Росії. І обидва рази проект завалювався. Ленін тоді істерично писав, що якщо реформи Столипіна пройдуть, про революцію в Росії можна забути. Не пройшли”.
Від авторів коментарю: чому не пройшли? Вивчення так званих “масонських папок” в одному з найбільших американських архівів — гуверівському — дозволило зробити однозначний висновок: абсолютна більшість керівників російської держдуми того часу, серед них — майже всі її головуючі, були заразом керівниками російських філій світового юдо-масонства. До речі, всі, вже без винятку, члени уряду Керченського були масонами.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Вадиме, не буди лиха!
Світ:
06021705e.jpg
Про що йдеться? Що так обурило колумніста? Констатація історичного факту, що події 1905-го року в Росії були єврейським бунтом, організованим на кошти міжнародного сіоністського капіталу. У телепередачі згадувався один із спонсорів — американський єврей-банкір Янкель Шифф. Реб Скуратовський заламує руки: подумаєш, Шифф відпустив на організацію російської смути якихось 20 мільйонів доларів. По десять із хвостиком центів на душу народонаселення тодішньої імперії, миттю підраховує Скуратовський і узагальнює: той, хто вірить, що за такі гроші можна спроворити революцію, є чорносотенцем (?).
Автори коментарю, стовідсоткові, за визначенням колумніста, чорносотенці мусять зробити кілька коротких зауважень.
Навіть нинішні школярі знають, що 20 мільйонів доларів у 1905-му році — то не 20 мільйонів зелених сто років потому. Це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці.
Справжні професори, а не нашвидкуруч зляпані, добре розуміють, що для того, аби збурити державу, не обов’язково купувати кожну “душу народонаселення”. Для 125-мільйонної тоді Росії достатньо було 10-12 тисяч озброєних бойовиків і щонайбільше — мільйону пасивних співчуваючих, в першу чергу учасників страйків. А це вже зовсім інша калькуляція. До того ж, Шифф був хоч і головним, а але не єдиним “спонсором”. В одному зі своїх минулорічних коментарів на цю тему ми згадували німецьких євреїв-банкірів Ротшильдів та Варбургів, а також англійського єврея-банкіра Мільнера, який був заразом ще й керівником англійських масонів. У США крім Шиффа чимало коштів і на “генеральну репетицію”, і на головну єврейську революцію — 1917-го року — зібрав відомий фанатик і сатаніст, хасид-банкір Лоєб.
Вадим Скуратівський свідомо замовчує ще одну суттєву обставину. Крім уже згаданих 20 мільйонів доларів в історії єврейської змови проти Росії фігурує ще одна цифра — 400 мільйонів доларів. Саме цю гігантську для початку ХХ століття суму Японія одержала в 1903-1904 роках у кредит від групи американських банкірів-євреїв на чолі з тим же Шиффом. Кредит був фактично безпроцентним і цільовим — для фінансування війни Японії з Росією. Якби не ганебні поразки царської армії в Маньчжурії, Порт-Артурі та в Цусімській затоці, єврейський бунт 1905-го року був би придушений протягом кількох годин. Це визнавали навіть самі сіоно-більшовики.
І останнє: згідно найновітніших досліджень російських істориків, чимало майбутніх “революційних бойовиків” 1905-го року було підготовлено японцями у таборах для російських військовополонених. Називають цифру — до 50 тисяч активних “борців із самодержавством”. Фінансував підготовку і здійснював ідеологічне забезпечення все той же Янкель Шифф.
Аби не перетворювати наш коментар на історичне дослідження, зазначимо, що більшовики В.І.Леніна-Бланка у 1905-му році були на маргінесі подій. Фактичними вождями бунту стали Ісаак Гельфанд (Олександр Парвус) та Лев Бронштейн (Троцький). Етнічний склад бойових загонів в абсолютній більшості складався з євреїв. Що ж до ленінців, то тут особливою жорстокістю відзначилися садисти з загону ще одного Янкеля, того, котрий на той час іменував себе Свердловим.
На фінал: цитата з інтерв’ю сучасного російського кінодраматурга Едуарда Володарського, якого важко запідозрити в приналежності до “чорної сотні”. Під час роботи над сценарієм документального фільму про Столипіна він встановив цікавий факт: “Столипін двічі вносив у Думу законопроект про надання євреям рівних прав з усіма народами Росії. І обидва рази проект завалювався. Ленін тоді істерично писав, що якщо реформи Столипіна пройдуть, про революцію в Росії можна забути. Не пройшли”.
Від авторів коментарю: чому не пройшли? Вивчення так званих “масонських папок” в одному з найбільших американських архівів — гуверівському — дозволило зробити однозначний висновок: абсолютна більшість керівників російської держдуми того часу, серед них — майже всі її головуючі, були заразом керівниками російських філій світового юдо-масонства. До речі, всі, вже без винятку, члени уряду Керченського були масонами.
Тож, Вадиме, не буди лиха!
---------------------------------
В тему:
Іран підозрює іудеїв в нацьковуванні мусульман на європейців
Білоруси не хочуть кошерного хлібу
Роздуми з Ізраїлю на тему про антисемітизм у Росії та «борцях» проти нього
Невідома Америка: Пророцтво Бенджаміна Франкліна про майбутнє США
Євреї й ефіопи-фалашмура — кровні брати по матері
Брехня, півні для спокути та ліцензія на ошуканство
Пурим – не релігійне свято. Це свято знищення усіх ворогів іудеїв
Єврейське щастя, російські сльози...
Деякі єврейські організації стурбовані розширенням вивчення геноциду
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта