До написання цієї статті мене сподвигли враження від перегляду російської кінострічки «Ми з майбутнього» («Мы из будущего»). Дія стрічки відбувається в двох часових пластах: в наші і в роки війни, в період важких боїв під Ленінградом влітку 1942 року. Головні герої: четверо молодих «чорних слідопитів», які ведуть розкопки на місцях боїв шукаючи медалі, ордени, зброю, документи. Сюжет цікавий своєю новизною не тільки для молоді. На екрані гарні картинки: краєвиди, стильна машина, молодість та привабливість героїв, їх дружні відносини між собою, що склались на ниві спільного захоплення. Цей фон та все, що відбувалось з моменту їх переміщення із нашого часу в роки Великої Вітчизняної війни, в тому числі і романтичне кохання, яке перервалось вибухом снаряду, підводилось до ключового моменту в цій стрічці. Хоча в ній і не було показано якоїсь надзвичайної жорстокості з боку т. з. «фашистів», а відбувались звичайні бойові дії, де гинули солдати з обох сторін, один із чотирьох «слідопитів» — «скінхед», перше, що робить, повернувшись у свій час, це гострим камінням здирає разом із шкірою з свого плеча витатуйований солярний знак, який лише віддалено схожий на німецьку свастику.
Такий знак часто можна зустріти серед орнаментів на старовинних українських вишиванках, які були вишиті руками майстринь ще задовго до народження Адольфа Гітлера. Тому таке відверте знищення цього символу, під виглядом боротьби з проявами «фашизму, який піднімає голову», виглядає як зневага, з великою самовпевненістю, що отупіле «бидло» і це «схаває». Можливо режисер не це хотів показати, але так воно виглядає. Я ні в якому разі не хочу сказати, що німецькі нацисти були білі і пухнасті, не хочу оббілити їх. Просто «злочини» страшних «фашистів» у фільмі виглядають майже безневинними, особливо для нашого покоління, яке виросло на фільмах «жахів» та «бойовиках». В порівнянні з останніми подіями в Осетії, де в основному жертвами стали прості люди, і це вже є справжньою страшною традицією воєн останнього періоду, де гине 80% мирних жителів, така реакція молодої людини не виглядає справжньою. Людина, яка нанесла такий знак на своє тіло, не може не знати його істинну суть! Тому, ще раз, звертаю увагу читача на гострий, піковий момент у кінострічці – знищення солярного знаку, одного із символічних містків між нашим минулим та майбутнім.
Не будучи професійним критиком, я оцінюю фільм, як глядач, яких мільйони і мільйони. Щоб там не говорилось, але справжня критика завжди індивідуальна. Так як, на гарному фоні вічних цінностей таких, як любов, дружба, нам стараються «втюхати» щось приземлене, гиденьке, деструктивне, я, наприклад, одними із головних критеріїв оцінки будь-якого твору вибираю патріотичність, любов до свого народу. На мою думку в творах, а маються на увазі і книги, і музика, і кіно, одним словом, все, що має можливість масово впливати на людську свідомість, повинен закладатись вектор розвитку, спрямований в майбутнє. Бажано світле, сонячне, радісне, животворяще. Щоб ознайомившись з таким твором, люди шукали в собі, одне в одному те, що єднає, а не роз’єднує. Щоб український народ перестав перетворюватись в атомарну, нічим не об’єднану масу. Щоб українська традиція продовжувались у невідворотному прогресі.
Дуже важливо українську традицію продовжувати нерозривно із минулого в майбутнє, органічно вплітаючи її в сьогодення. Наша трагедія полягає в тому, що вона неодноразово переривалась а історична пам’ять стиралась, спотворювалась. Український народ, як міфічний Фенікс, вже неодноразово відроджував свої традиції, пристосовував їх до нових викликів часу, але …зараз все набагато трагічніше. Якщо терміново не ліквідувати теперішній розрив традиції, то, це означатиме, що ми, українці, живемо своє останнє сторіччя. Це сказано без жодного перебільшення. Обов’язок кожного українця перед своїми пращурами – відновлення духовного мосту між розірваними епохами.
Почати можна з найпростішого - вивчення свого родоводу. Навіть це, в нинішніх умовах є подвигом. Близькими слову подвиг є слова подвижництво, рух, а не спокій. З точки зору будь-якої народної традиції, відмова від пам’яті про померлих пращурів – духовний злочин. В наш час українці в основному знають про своїх пращурів не далі, ніж на три-чотири покоління назад, не спілкуються, не знаються із троюрідними родичами, не кажучи за більш дальніх. Чого, наприклад , не скажеш про українських громадян тюркського походження. Цей і наступний приклад наводжу тільки для наслідування, а не для ганьби українців. За останні роки спостерігається наступна тенденція у кіноіндустрії. У більшості нових стрічок, де тільки можна і не можна, згадується про єврейський народ. Це може бути невеличке епізодичне вкраплення, а може бути і цілий фільм. Фільм про те, які страждання довелось пережити євреям в роки Другої Світової війни, але, як цей, нечисельний народ мужньо це переніс, як боровся з «фашизмом», про силу їх духу тощо. Правильно роблять! Піаряться!
А ми смакуємо антикультурні помиї зі всього світу. Нам записують на підкірку мозку, що український націоналізм – це примітивно і не модно, порівнюючи його з німецьким нацизмом та італійським фашизмом. Присипляють таким чином здорове начало. Самі ж ініціатори роблять все навпаки.
Сьогодні боротьба за відродження свого, рідного, повинна проводитись не закликами до руйнування: провокаціями, листівками, лозунгами, нагнітанням істерії з присмаком фаталізму, неможливості, щось зробити, а - творенням: формуванням цілісного світу істинної української традиції, що бере початок у далекій минувшині, незалежної від реклами та експансії ідей глобалізму.
Шкідливим є також нескінченне «жування» в т.з. ЗМІ проблем українського народу. Робити, що можеш - треба. А «лялякати» із стогонами – не треба!
Життя кожної людини, незалежно від кольору шкіри чи національності - боротьба, лінія фронту проходить в царині її духу. Хоча вродженою потребою людини є творіння, пізнання себе в цьому світі, їй простіше повірити в те, що в житті основне – «розслабуха». Все, що діється навкруги, допомагає забути, що є не тільки смерть тіла, але і смерть душі. «Продати душу» – це далеко не метафора. Людина, яка продала душу – це живий мрець, який може їздити на «мерседесі» і вважати себе великим «цабе». Боротись із спокусами дуже важко, особливо коли все довкола спонукає до цього, підштовхує, запрошує. Легше – здатись і «жити», як більшість, отримувати ілюзію насолоди, а потім…. . Здається, що те, що буде потім ніколи не настане. Але це тільки здається! З іншого боку людина, яка обрала «шлях Людини», яка бореться з брехнею, ризикує потрапляти в ризиковані, брудні чи подавляючи людську гідність ситуації. Погодьтесь, ну кому цього хочеться. Бо ж теперішній сенс життя для більшості – вирвати лишній шматок з горла іншого. Гроші стали богом, якому поклоняються. Заради грошей люди йдуть на роботу, яка не обов’язково є любимою, для того, щоб купувати речі, які не завжди потрібні? Як білка в колесі. Рух є, результату немає. Розвитку, усвідомлення немає.
Не кажучи про вже всім відомі факти про шкоду яку приносить перегляд низькопробної кінопродукції, є ще інші, менш відомі: як то створення «інформаційного шуму» в ЗМІ в вигляді непотрібної і суперечливої інформації, яка засмічує і перевантажує канали сприйняття і пам’ять людини, не даючи їй тим самим вірно аналізувати істинний стан речей навкруги. Свідомо чи не свідомо, але на телеекранах негативно характеризується все підряд. Це і школи, де вчителі продають «ширку» і «колеса», і дитсадки, де діти труяться неякісними продуктами, роддоми, де викрадають малюків і беруть хабарі за роди, дитяча жорстокість на вулицях тощо. Те, що на Україні багато чого є далеким від бажаного, і без цього нагнітання усім відомо. Кожна людина, яка щоденно споживає такий продукт, з думкою, що це їй чимось допоможе, підкаже, насправді робить собі незворотної шкоди.. Такі телепередачі вводять глядача в стан постійної тривожності, негативної напруги, яка звужує свідомість і викликає не тільки психічні й психосоматичні захворювання, а й напряму впливає на біологічні структури мозку. Впливає незворотньо!
Все, що ти бачиш, чуєш або читаєш впливає, як мінімум, на твою поведінку. Тому бажано бути завжди налаштованим позитивно. Бути глухим, коли оточуючі тобі будуть казати, що твої мрії нездійсненні, що в тебе нічого не вийде, ти не зможеш.
Твоя установка сталево-єдина: я це зроблю! Головне, щоб ціль була достойна зусиль!
У цій статті ознайомимось з трьома реальними історіями дії надлюдського розуму, розглянемо наш досвід його застосування і сформулюємо три найближчі завдання нашого проекту.
Ми в майбутнє!
Світ:
08092701e.jpg
Такий знак часто можна зустріти серед орнаментів на старовинних українських вишиванках, які були вишиті руками майстринь ще задовго до народження Адольфа Гітлера. Тому таке відверте знищення цього символу, під виглядом боротьби з проявами «фашизму, який піднімає голову», виглядає як зневага, з великою самовпевненістю, що отупіле «бидло» і це «схаває». Можливо режисер не це хотів показати, але так воно виглядає. Я ні в якому разі не хочу сказати, що німецькі нацисти були білі і пухнасті, не хочу оббілити їх. Просто «злочини» страшних «фашистів» у фільмі виглядають майже безневинними, особливо для нашого покоління, яке виросло на фільмах «жахів» та «бойовиках». В порівнянні з останніми подіями в Осетії, де в основному жертвами стали прості люди, і це вже є справжньою страшною традицією воєн останнього періоду, де гине 80% мирних жителів, така реакція молодої людини не виглядає справжньою. Людина, яка нанесла такий знак на своє тіло, не може не знати його істинну суть! Тому, ще раз, звертаю увагу читача на гострий, піковий момент у кінострічці – знищення солярного знаку, одного із символічних містків між нашим минулим та майбутнім.
Не будучи професійним критиком, я оцінюю фільм, як глядач, яких мільйони і мільйони. Щоб там не говорилось, але справжня критика завжди індивідуальна. Так як, на гарному фоні вічних цінностей таких, як любов, дружба, нам стараються «втюхати» щось приземлене, гиденьке, деструктивне, я, наприклад, одними із головних критеріїв оцінки будь-якого твору вибираю патріотичність, любов до свого народу. На мою думку в творах, а маються на увазі і книги, і музика, і кіно, одним словом, все, що має можливість масово впливати на людську свідомість, повинен закладатись вектор розвитку, спрямований в майбутнє. Бажано світле, сонячне, радісне, животворяще. Щоб ознайомившись з таким твором, люди шукали в собі, одне в одному те, що єднає, а не роз’єднує. Щоб український народ перестав перетворюватись в атомарну, нічим не об’єднану масу. Щоб українська традиція продовжувались у невідворотному прогресі.
Дуже важливо українську традицію продовжувати нерозривно із минулого в майбутнє, органічно вплітаючи її в сьогодення. Наша трагедія полягає в тому, що вона неодноразово переривалась а історична пам’ять стиралась, спотворювалась. Український народ, як міфічний Фенікс, вже неодноразово відроджував свої традиції, пристосовував їх до нових викликів часу, але …зараз все набагато трагічніше. Якщо терміново не ліквідувати теперішній розрив традиції, то, це означатиме, що ми, українці, живемо своє останнє сторіччя. Це сказано без жодного перебільшення. Обов’язок кожного українця перед своїми пращурами – відновлення духовного мосту між розірваними епохами.
Почати можна з найпростішого - вивчення свого родоводу. Навіть це, в нинішніх умовах є подвигом. Близькими слову подвиг є слова подвижництво, рух, а не спокій. З точки зору будь-якої народної традиції, відмова від пам’яті про померлих пращурів – духовний злочин. В наш час українці в основному знають про своїх пращурів не далі, ніж на три-чотири покоління назад, не спілкуються, не знаються із троюрідними родичами, не кажучи за більш дальніх. Чого, наприклад , не скажеш про українських громадян тюркського походження. Цей і наступний приклад наводжу тільки для наслідування, а не для ганьби українців. За останні роки спостерігається наступна тенденція у кіноіндустрії. У більшості нових стрічок, де тільки можна і не можна, згадується про єврейський народ. Це може бути невеличке епізодичне вкраплення, а може бути і цілий фільм. Фільм про те, які страждання довелось пережити євреям в роки Другої Світової війни, але, як цей, нечисельний народ мужньо це переніс, як боровся з «фашизмом», про силу їх духу тощо. Правильно роблять! Піаряться!
А ми смакуємо антикультурні помиї зі всього світу. Нам записують на підкірку мозку, що український націоналізм – це примітивно і не модно, порівнюючи його з німецьким нацизмом та італійським фашизмом. Присипляють таким чином здорове начало. Самі ж ініціатори роблять все навпаки.
Сьогодні боротьба за відродження свого, рідного, повинна проводитись не закликами до руйнування: провокаціями, листівками, лозунгами, нагнітанням істерії з присмаком фаталізму, неможливості, щось зробити, а - творенням: формуванням цілісного світу істинної української традиції, що бере початок у далекій минувшині, незалежної від реклами та експансії ідей глобалізму.
Шкідливим є також нескінченне «жування» в т.з. ЗМІ проблем українського народу. Робити, що можеш - треба. А «лялякати» із стогонами – не треба!
Життя кожної людини, незалежно від кольору шкіри чи національності - боротьба, лінія фронту проходить в царині її духу. Хоча вродженою потребою людини є творіння, пізнання себе в цьому світі, їй простіше повірити в те, що в житті основне – «розслабуха». Все, що діється навкруги, допомагає забути, що є не тільки смерть тіла, але і смерть душі. «Продати душу» – це далеко не метафора. Людина, яка продала душу – це живий мрець, який може їздити на «мерседесі» і вважати себе великим «цабе». Боротись із спокусами дуже важко, особливо коли все довкола спонукає до цього, підштовхує, запрошує. Легше – здатись і «жити», як більшість, отримувати ілюзію насолоди, а потім…. . Здається, що те, що буде потім ніколи не настане. Але це тільки здається! З іншого боку людина, яка обрала «шлях Людини», яка бореться з брехнею, ризикує потрапляти в ризиковані, брудні чи подавляючи людську гідність ситуації. Погодьтесь, ну кому цього хочеться. Бо ж теперішній сенс життя для більшості – вирвати лишній шматок з горла іншого. Гроші стали богом, якому поклоняються. Заради грошей люди йдуть на роботу, яка не обов’язково є любимою, для того, щоб купувати речі, які не завжди потрібні? Як білка в колесі. Рух є, результату немає. Розвитку, усвідомлення немає.
Не кажучи про вже всім відомі факти про шкоду яку приносить перегляд низькопробної кінопродукції, є ще інші, менш відомі: як то створення «інформаційного шуму» в ЗМІ в вигляді непотрібної і суперечливої інформації, яка засмічує і перевантажує канали сприйняття і пам’ять людини, не даючи їй тим самим вірно аналізувати істинний стан речей навкруги. Свідомо чи не свідомо, але на телеекранах негативно характеризується все підряд. Це і школи, де вчителі продають «ширку» і «колеса», і дитсадки, де діти труяться неякісними продуктами, роддоми, де викрадають малюків і беруть хабарі за роди, дитяча жорстокість на вулицях тощо. Те, що на Україні багато чого є далеким від бажаного, і без цього нагнітання усім відомо. Кожна людина, яка щоденно споживає такий продукт, з думкою, що це їй чимось допоможе, підкаже, насправді робить собі незворотної шкоди.. Такі телепередачі вводять глядача в стан постійної тривожності, негативної напруги, яка звужує свідомість і викликає не тільки психічні й психосоматичні захворювання, а й напряму впливає на біологічні структури мозку. Впливає незворотньо!
Все, що ти бачиш, чуєш або читаєш впливає, як мінімум, на твою поведінку. Тому бажано бути завжди налаштованим позитивно. Бути глухим, коли оточуючі тобі будуть казати, що твої мрії нездійсненні, що в тебе нічого не вийде, ти не зможеш.
Твоя установка сталево-єдина: я це зроблю! Головне, щоб ціль була достойна зусиль!
В тему:
Нумерологія і символіка Переходу
Політичні «монстри» живляться емоціями електорату
Хліборобська сварга — за законом світового ладу
Сварга — сакральний символ України, знак планетарного духовного полюсу
Символіка — це програма майбутнього
Украдений символ
Свастика і таємниця імені «Україна»
В Індії продаватимуть покривала зі сваргами
В Америці виявили оберігаючу свастику на пшеничному полі
Свастика
Місто за назвою Свастика
В Індії відзначають свято вогнів Дівалі
Зверніть увагу
Шукачі перлів: надлюдський розум «Народного Оглядача», його практичні прояви та перспективи