У газеті “Високий Замок” від 18 вересня 2003 року опубліковано дискусійний матеріал “Руслану порівняли з Вєркою Сердючкою, або Чому на назву нового проекту співачки образилися деякі гуцули”. Чи дійсно назва альбому “Дикі танці” може образити чиїсь почуття?
У статті наведений лист до редакції газети п.Петра Шкрібляка, директора філії “Гуцульщина” Науково-дослідного інституту українознавства Міністерства освіти і науки України (цитуємо із значними скороченнями).
“Громадськість Гуцульщини негативно сприйняла творчу “програму” артистки зі Львова Руслани Лижичко “Дикі танці”, в якій маються на увазі гуцульські танці, іменовані нею “дикими”. З цього приводу висловилися і депутати на сесії Верховинської райради. (...) Навішування штампів “Дикі” танцювальному мистецтву цілої етногрупи українців-гуцулів, які, до речі, відзначаються дуже високою майстерністю, це вже не вкладається ні в які рамки - ні в етичні, ні моральні, ні загальнолюдські.
Затія Р.Лижичко “Дикі танці” є близькою до Вєрки Сердючки. Лише остання обсміює українську мову шляхом всіляких перекручень, а в Русланиних “диких танцях”... формується меншовартість гуцульського субетносу в цілому”.
Офіційна заява продюсера Руслани у зв’язку з цією публікацією
Шановні панове депутати!
На жаль, не вдалося особисто прочитати ваше історичне звернення, оскільки знаходимося з серією концертів на півдні України. Почувши про ваші зауваження по телефону, хочу відповісти від себе.
Щодо назви “ДИКІ ТАНЦІ”. Вона ніяким чином не пов’язана ні з гуцулами, ні з гуцульською культурою. Це назва, що передає наш стан останнього часу, стан, коли ми писали нашу музику і робили наше шоу.
Нас переповнювали емоції від ДИКОЇ природи, яку ми побачили, коли піднялися на гелікоптері над Карпатами. Нас вразила ДИКА сила людей, що живуть в горах, працюючи і відпочиваючи так, як не вміє ніхто на долині. Ми вчимося ДИКІЙ спразі в людей, що не скорилися ні тискові природи, ні силі жодних ворогів, а їх було багато: одні приходили ззовні, а інші сиділи в горах і намагалися вчити і керувати волелюбними горянами.
Нас кликала і вела за собою ДИКА краса Черемошу і Прута, Тиси і Латориці, Говерли і Чорногори. Нас збуджувала ДИКА енергія гірських танців і пісень, і навіювала ДИКІ думки і солодкі мрії. Нас захопила ДИКА любов до Карпат і ДИКЕ бажання розповісти світу про те, що ми побачили.
І досі ми відчуваємо ДИКУ радість від того, що альбом “ДИКІ ТАНЦІ” став найпопулярнішим музичним проектом цього року в Україні (за результатами продажів у музичних крамницях).
Ось такі ми ДИКІ і щасливі. А ви, панове депутати, абсолютно не ДИКІ, цивілізовані і, безперечно, серйозні люди, з чим ми вас і вітаємо.
P.S. Відповідь Руслани чекайте незабаром, коли в неї з'явиться хоч трошки більше вільного часу.
P.P.S. КОМЕНТАР ДЛЯ ЖУРНАЛІСТІВ ТА ІНФОРМАЦІЙНИХ АГЕНСТВ. Дуже просимо не вважати, що це наш PR-захід. Для нас подібні заяви були абсолютною несподіванкою. Мабуть, після заборони різних іноземних пісень та музики, прийшов час до свого, рідного. А чим наше гірше за чуже?.. Давайте теж заборонимо. Так тримати, панове депутати! І ніяких комплексів меншовартості!
З повагою, Олександр Ксенофонтов, продюсер Руслани.
Автор цитованого листа говорить від імені усієї “громади Гуцульщини”. Однак прес-центр отримує дуже багато листів (звичайних і електронних) саме з цього регіону, які висловлюють найпозитивніші емоції з приводу альбому.
Цитуємо лист, отриманий саме сьогодні із Коломиї: “Дякую тобі, Руслана, за те, що ти робиш. Я живу у Коломиї і мені дуже приємно чути ті пісні, які присвячені горам. Мало хто з людей вміє цінувати те, що знаходиться у них під носом, а дивляться кудись за обрій.”
Тому пропонуємо не видавати точку зору окремих людей, яка, без сумніву, має право на існування і оприлюднення, за позицію “громадськості”. Готові до спільної організації та проведення опитувань у Карпатському регіоні щодо того, чи ображає творчість Руслани почуття гуцулів. Тільки після цього можна робити якісь узагальнення.
Є така порода професійних українських “нитиків”, які постійно плачуться, як “нас хтось ображає, які ми бідні, нещасні” тощо. Багато з них прикриваються своїми посадами в наукових установах, що займаються нібито українознавством. Само собою, такий плач не має нічого спільного з українознавством, а лише псує справжній образ цієї поважної наукової дисципліни.
Постійно вишукуючи образи, ці люди роблять свою чорну справу, виховують покоління ні на що не здатних “вічно ображених” недоукраїнців. Вони хочуть нас переконати, що ми слабкі, що ми тільки й вміємо хникати, що нас може образити, хто завгодно.
Неправда! Ми дико сильні, ми дико гарні, ми дико веселі, ми дико розумні. Ми нікого й нічого не боїмось. Ми сміливо йдемо вперед, у новий світ. А нитики хай залишаються на узбіччі й плачуть десь там позаду. Майбутнього у них немає.
До речі:
1. Тлумачний словник української мови подає серед іншого й такі значення слова “дикий”: який виходить за межі відомого, звичайного; неймовірний; незвичайний; нестримний. Але, схоже, що пан “українознавець” не знає української мови і слово “дикий” сприймає виключно як “некультурний” – що, погодьтеся, зовсім не одне й теж.
2. Якщо ви раптом ще не читали, то дуже уважно прочитайте статтю Володимира Алмашина Казка про ворогів народу. Особливо розділ “П’ята колона. Молодші брати.” І порівняйте пана Петра Шкрібляка з виведеним у статті типом.
3. Для позначення нестримної сили і життєвої буйності у давнину часто вживалося арійське слово “ярий” — див.: Сумери: діаспора, яка не повернулась. Можливо, якби альбом Руслани назвали «Ярі танці», то б згадане вище непорозуміння не виникло. Це ще один аргумент на користь Сенсара – актуальної бойової мови Великого Переходу — див.: Спокійно, ви у руках Матриці!
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Руслана образила гуцулів?!!
Світ:
03092001s.jpg
“Громадськість Гуцульщини негативно сприйняла творчу “програму” артистки зі Львова Руслани Лижичко “Дикі танці”, в якій маються на увазі гуцульські танці, іменовані нею “дикими”. З цього приводу висловилися і депутати на сесії Верховинської райради. (...) Навішування штампів “Дикі” танцювальному мистецтву цілої етногрупи українців-гуцулів, які, до речі, відзначаються дуже високою майстерністю, це вже не вкладається ні в які рамки - ні в етичні, ні моральні, ні загальнолюдські.
Затія Р.Лижичко “Дикі танці” є близькою до Вєрки Сердючки. Лише остання обсміює українську мову шляхом всіляких перекручень, а в Русланиних “диких танцях”... формується меншовартість гуцульського субетносу в цілому”.
----------------------------------------------------
Офіційна заява продюсера Руслани у зв’язку з цією публікацією
Шановні панове депутати!
На жаль, не вдалося особисто прочитати ваше історичне звернення, оскільки знаходимося з серією концертів на півдні України. Почувши про ваші зауваження по телефону, хочу відповісти від себе.
Щодо назви “ДИКІ ТАНЦІ”. Вона ніяким чином не пов’язана ні з гуцулами, ні з гуцульською культурою. Це назва, що передає наш стан останнього часу, стан, коли ми писали нашу музику і робили наше шоу.
Нас переповнювали емоції від ДИКОЇ природи, яку ми побачили, коли піднялися на гелікоптері над Карпатами. Нас вразила ДИКА сила людей, що живуть в горах, працюючи і відпочиваючи так, як не вміє ніхто на долині. Ми вчимося ДИКІЙ спразі в людей, що не скорилися ні тискові природи, ні силі жодних ворогів, а їх було багато: одні приходили ззовні, а інші сиділи в горах і намагалися вчити і керувати волелюбними горянами.
Нас кликала і вела за собою ДИКА краса Черемошу і Прута, Тиси і Латориці, Говерли і Чорногори. Нас збуджувала ДИКА енергія гірських танців і пісень, і навіювала ДИКІ думки і солодкі мрії. Нас захопила ДИКА любов до Карпат і ДИКЕ бажання розповісти світу про те, що ми побачили.
І досі ми відчуваємо ДИКУ радість від того, що альбом “ДИКІ ТАНЦІ” став найпопулярнішим музичним проектом цього року в Україні (за результатами продажів у музичних крамницях).
Ось такі ми ДИКІ і щасливі. А ви, панове депутати, абсолютно не ДИКІ, цивілізовані і, безперечно, серйозні люди, з чим ми вас і вітаємо.
P.S. Відповідь Руслани чекайте незабаром, коли в неї з'явиться хоч трошки більше вільного часу.
P.P.S. КОМЕНТАР ДЛЯ ЖУРНАЛІСТІВ ТА ІНФОРМАЦІЙНИХ АГЕНСТВ. Дуже просимо не вважати, що це наш PR-захід. Для нас подібні заяви були абсолютною несподіванкою. Мабуть, після заборони різних іноземних пісень та музики, прийшов час до свого, рідного. А чим наше гірше за чуже?.. Давайте теж заборонимо. Так тримати, панове депутати! І ніяких комплексів меншовартості!
З повагою, Олександр Ксенофонтов, продюсер Руслани.
----------------------------------------------------
Коментар прес-центру Руслани
Автор цитованого листа говорить від імені усієї “громади Гуцульщини”. Однак прес-центр отримує дуже багато листів (звичайних і електронних) саме з цього регіону, які висловлюють найпозитивніші емоції з приводу альбому.
Цитуємо лист, отриманий саме сьогодні із Коломиї: “Дякую тобі, Руслана, за те, що ти робиш. Я живу у Коломиї і мені дуже приємно чути ті пісні, які присвячені горам. Мало хто з людей вміє цінувати те, що знаходиться у них під носом, а дивляться кудись за обрій.”
Охочі також можуть ознайомитися з публікацією про участь Руслани в Міжнародному гуцульському фестивалі у Вижниці (газета “Час”, Чернівці, 04.09.2003), з якої можна зробити висновок про реакцію багатьох представників гуцульського субетносу на альбом Руслани “Дикі Танці”.
Тому пропонуємо не видавати точку зору окремих людей, яка, без сумніву, має право на існування і оприлюднення, за позицію “громадськості”. Готові до спільної організації та проведення опитувань у Карпатському регіоні щодо того, чи ображає творчість Руслани почуття гуцулів. Тільки після цього можна робити якісь узагальнення.
----------------------------------------------------
Коментар “Народного Оглядача”
Є така порода професійних українських “нитиків”, які постійно плачуться, як “нас хтось ображає, які ми бідні, нещасні” тощо. Багато з них прикриваються своїми посадами в наукових установах, що займаються нібито українознавством. Само собою, такий плач не має нічого спільного з українознавством, а лише псує справжній образ цієї поважної наукової дисципліни.
Постійно вишукуючи образи, ці люди роблять свою чорну справу, виховують покоління ні на що не здатних “вічно ображених” недоукраїнців. Вони хочуть нас переконати, що ми слабкі, що ми тільки й вміємо хникати, що нас може образити, хто завгодно.
Неправда! Ми дико сильні, ми дико гарні, ми дико веселі, ми дико розумні. Ми нікого й нічого не боїмось. Ми сміливо йдемо вперед, у новий світ. А нитики хай залишаються на узбіччі й плачуть десь там позаду. Майбутнього у них немає.
До речі:
1. Тлумачний словник української мови подає серед іншого й такі значення слова “дикий”: який виходить за межі відомого, звичайного; неймовірний; незвичайний; нестримний. Але, схоже, що пан “українознавець” не знає української мови і слово “дикий” сприймає виключно як “некультурний” – що, погодьтеся, зовсім не одне й теж.
2. Якщо ви раптом ще не читали, то дуже уважно прочитайте статтю Володимира Алмашина Казка про ворогів народу. Особливо розділ “П’ята колона. Молодші брати.” І порівняйте пана Петра Шкрібляка з виведеним у статті типом.
3. Для позначення нестримної сили і життєвої буйності у давнину часто вживалося арійське слово “ярий” — див.: Сумери: діаспора, яка не повернулась. Можливо, якби альбом Руслани назвали «Ярі танці», то б згадане вище непорозуміння не виникло. Це ще один аргумент на користь Сенсара – актуальної бойової мови Великого Переходу — див.: Спокійно, ви у руках Матриці!
----------------------------------------------------
В тему:
«Дикі танці» на уламках штампів українського «попсу»
Дівчина-воля, дівчина-зброя
Як послухати альбом Руслани на комп’ютері?
Офіційний сайт Руслани
6 - Фактор експансії. Генії кінцевого результату.
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта